Глава 11. Умысел: Я хочу попасть во внутренние покои резиденции герцога Ци.Дуданьло впервые узнала, что сливовое вино на вкус такое горькое и безвкусное.Она выпила подряд три чаши, матушка Ду лишь после этого подошла к ней и отодвинула подальше фарфоровый кувшин с вином, уговаривая:
— Послушный малый из сторожки говорил, что господин наследник снова ходил во двор Чжуюань.
Хмільна Ду Данло байдуже усміхнулася:
— Нехай ходить, якщо хоче.
Її погляд був настільки байдужим, ніби їй зовсім не було діла до того, де саме проводить час Ци Хэнъюй. Проте матушка Ду знала її краще за всіх і розуміла, що вся ця холодність і відчуженість — лише вправна гра. Вона одразу додала:
— Пані просила передати вам пораду: Ду Даньянь — донька наложниці, а її мати повністю залежить від пані. Щойно вона переступить поріг дому, то буде всім серцем і душею служити вам.
Зрештою, якщо відкинути зайві роздуми, Ду Данло зараз навіть не може змусити Ци Хэнъюя наблизитися до себе, не кажучи вже про спільних дітей. Але Ци Хэнъюй не зможе вічно залишатися бездітним. І краще вже нехай дитину народить Ду Даньянь, ніж та невідома зовнішня наложниця, що засіла у дворі Чжуюань.
Матушка Ду схилила голову, стоячи поруч і очікуючи на відповідь. Вона була впевнена, що Ду Данло здатна зважити всі вигоди та ризики. Однак, після довгого мовчання, Ду Данло повернулася до неї, і в очах її промайнула глузлива іскра:
— Моя зведена сестриця — далеко не така проста особа. А ця зовнішня наложниця навіть імені свого не має, походить з низів — яку загрозу вона може становити?
*
У світлі свічок свідомість Вань Чжу поступово прояснювалася. Вона озирнулася навкруги й помітила знайому постать на широкому ліжку біля західної стіни.
Жаль, що на мить прокинувся в серці матушки Ду, миттєво зник без сліду.
Ду Фэнмин, сидячи в паланкіні, проводжав поглядом Ци Хэнъюя. Зникла тепла посмішка з його вуст, а обличчя стало похмурим і холодним, наче крига.
*
Коли Вань Чжу прокинулася, вже розвиднілося. Тепле вранішнє світло пробивалося крізь віконні ґрати, лягаючи довгою смугою аж до самого ліжка.
Почувши ім’я Ду Даньянь, Ци Хэнъюй підняв голову і зустрівся поглядом з Ду Фэнмином, чиї очі світилися щирістю.
Тим часом Ду Данло вихопила з рук матушки Ду глечик, налила собі ще келих вина і, відчувши гіркоту, промовила:
— У крайньому разі, можна позбутися матері, але залишити дитину.
Ци Хэнъюй натягнув повіддя свого коня і кивнув Ду Фэнмину:
— Брате.
Минулої ночі, коли в Вань Чжу був жар і вона марила, Рун Би та Лусю принесли мідний таз і, знімаючи з неї одяг, обтерли її тіло.
*
Справи Управління Сюаньин накопичувалися кілька днів, Ци Хэнъюй був настільки заклопотаний, що в нього не було вільної хвилини до самого заходу сонця.
— Пане... наследнику.
Голос, що здався після ночі пекучого жару, звучав хрипко, наче знеможений стогін, наповнений прихованим спокусливим відтінком.
Ци Хэнъюй, який і без того був чуйним, відразу розплющив очі, почувши цей звук. Він спочатку глянув на Вань Чжу, що напівсиділа на ліжку, а потім покликав Цзинь Юй та інших служниць до внутрішніх покоїв.
Матушка Ду на мить завагалася, але потім усвідомила, що цей спосіб значно простіший за введення Ду Даньянь до дому як наложниці — ніяких турбот у майбутньому.
Після короткої розмови, коли золотаві промені заходу сонця почали згасати, Ду Фэнмин промовив:
— Я повернуся до палацу принцеси, а через пару днів ми знову вип’ємо разом.
Ци Хэнъюй кинув погляд у бік ліжка — перед ним постала сліпучо-біла, мов сніг, шкіра. Він швидко відвернувся і поспішив до іншої кімнати, щоб вмитися та переодягнутися.
Незабаром служниця Цин Ин обережно запитала:
— Пане, чому ви так наполягаєте на тому, щоб п’ята панночка увійшла до Резиденції герцога Ци як наложниця?
Подумавши трохи, Ци Хэнъюй відповів:
— Це природно.
Але та зовнішня наложниця...
Ду Фэнмин вийшов з паланкіна і, зустрічаючи весняний вітерець, усміхнувся Ци Хэнъюю:
— Скоро в резиденції святкуватимуть день народження старої господині, я обов’язково візьму з собою Даньянь і Цун-гэра. Цун-гэр ще малий, а от Даньянь вже виросла, настав час подумати про її шлюб. Прошу пана наследника подбати про неї.
Ци Хэнъюй заскочив на коня і поїхав у бік Резиденції герцога Ци.
Дорогою додому він зустрів екіпаж палацу принцеси. Чоловік принцеси, Ду Фэнмин, відкинув завісу і, демонструючи лагідну посмішку, сказав:
— Хэнъюй.
Ду Фэнмин мав неабияке терпіння до сестри, тому спокійно відповів:
— Данло не з тих, хто вміє поступатися, та й зі спадкоємцями у них не складається. Як брат, я мушу заздалегідь подбати про її майбутнє.
Цин Ин начебто зрозуміла і кивнула. Вона колись чула від старих слуг, як Ду Данло в дитинстві на головній вулиці мало не викрали торговці людьми. Тоді Ду Фэнмин, ще малим бешкетником, вимагав, щоб няньки носили його на спині дивитися феєрверки, і через цей галас спритні викрадачі скористалися моментом. Ду Фэнмин не просто любив сестру кровною любов’ю, він все життя ніс у серці тягар провини.
*
Госпожа Ци, донька роду Жун, у молодості деякий час виховувала нинішнього Імператора. Тому її шістдесятирічний ювілей відзначали з неймовірною пишністю: Імператриця та Вдовствуюча Імператриця надіслали щедрі подарунки, а сам Імператор особисто написав каліграфію і вибрав зі своєї скарбниці ширму з рідкісного жовтого каменю.
Тому останніми днями у кожному дворі Резиденції герцога Ци готувалися до свята, намагаючись перевершити один одного у виборі подарунків. Навіть Лі-ши дістала свої скрині з приданим і разом з матушкою Чжу шукала коштовності.
Лі-ши походила з дому герцога Чженьго, який колись був неймовірно багатим, але через побоювання Імператора старий герцог змалечку виховував доньку простодушною та щирою, щедро обдарувавши її приданим, щоб у родині чоловіка її не ображали.
Ци Хэнъюй знав, що його мати через вибір подарунка вже мало не захворіла, тож вирішив узяти це на себе. Дізнавшись, що друга гілка роду планує подарувати золоту статую Будди з храму Аньго, щоб виставити свою щедрість напоказ, він сам почав шукати ідею. Картини здавалися занадто скромними, золоті статуї — надто вульгарними, а ширму подарувати не можна — щоб не затьмарити подарунок самого Імператора. Він опинився в скруті.
Саме тоді до Лі-ши прийшла Госпожа Жун. Лі-ши, не бажаючи розмовляти з такими підступними дамами, послалася на хворобу і не вийшла. Оскільки, крім Ци Хэнъюя, в домі залишалися лише молодші сестри, йому довелося самому приймати гостей у залі.
Госпожа Жун сиділа в кріслі з сандалового дерева з незворушним виглядом, а поруч із нею сиділа граційна Ду Даньянь. Коли Ци Хэнъюй увійшов, його посмішка одразу зникла.
Він підійшов і ввічливо, але стримано вклонився:
— Тещо.
Госпожа Жун відставила чашку чаю і усміхнулася:
— Юй-гэр прийшов.
Вона зробила знак Ду Даньянь, і та, сором’язливо піднявши наповнені сльозами очі, кинула швидкий погляд на Ци Хэнъюя і почервоніла. Її ніжний голос прозвучав, наче весняний дощ:
— Даньянь вітає зятя.
Ци Хэнъюй навіть не подивився в її бік. Суворо кивнувши, він звернувся до служниць у кутку:
— Покличте мою дружину.
Посмішка на обличчі Госпожі Жун здригнулася, і вона більше не намагалася підштовхнути Ду Даньянь ближче до нього. У залі запала тиша, Ци Хэнъюй спокійно пив чай, обдумуючи подарунок для старої господині, зовсім забувши про присутніх.
Коли Ду Данло прийшла до зали, вона побачила саме цю кумедну картину: її матір з розкішною зведеною сестрою сиділи перед її чоловіком, вдаючи з себе спокусливих красунь.
— Мамо, ви прийшли.
Ду Данло вимовила це крізь зуби, і, вклоняючись матері, кинула на Ду Даньянь такий холодний погляд, що огиду неможливо було приховати.
Щойно Ду Данло з’явилася, Ци Хэнъюй, немов звільнившись від кайданів, знайшов привід і вийшов.
— Чоловіче, йдіть у справах, я сама побуду з матір’ю та сестрою, — промовила Ду Данло, стоячи далеко від нього з усмішкою.
Ци Хэнъюй озирнувся, але ранкове світло, що падало на неї, було таким засліплюючим, що він швидко відвернувся.
*
Ци Хэнъюй не з’являвся у дворі Чжуюань вже сім днів. Спочатку Вань Чжу зберігала спокій, думаючи, що він заклопотаний, але час минав, і вона почала хвилюватися. Вона відправила Хун Си, племінника кухарки Ден, розвідати ситуацію.
Хун Си, який дружив зі слугами на вході, дізнався дві речі: по-перше, готується великий ювілей старої господині, і всі в резиденції зайняті справами; по-друге, дружина Герцога Ляоэнь часто привозить свою п’яту доньку в гості.
Вань Чжу здригнулася, а голка, яку вона тримала, ледь не вколола її до крові. Вона дала Хун Си грошей і покликала Цзинь Юй.
Вань Чжу сиділа на ліжку, в її очах було видно прихований переляк:
— Тої ночі, коли я марила, чи говорила я щось не те перед паном наследником?
Усі дні, що вона була з Ци Хэнъюєм, вона грала свою роль, підлаштовуючись під його смаки, і єдине, що було щирим, — це марення під час хвороби.
Цзинь Юй кинула погляд на Рун Би й відповіла:
— Панночко, ви лише скаржилися на біль, більше нічого.
Але після цих слів настрій Вань Чжу став ще похмурішим. Нічого не сказала — і він перестав приходити. Значить, вона ще недостатньо старалася.
Цзинь Юй вагалася, але зрештою промовила:
— Служниці кажуть, що пан наследник хоче взяти зведену сестру своєї дружини в наложниці.
Після довгої мовчанки Вань Чжу підняла ясний погляд на Цзинь Юй:
— Вчора я отримала лист, там є слова, яких я не розумію. Цзинь Юй, прочитай мені його.
Цзинь Юй здригнулася, не наважуючись глянути Вань Чжу в очі. Побачивши текст, вона миттєво зблідла.
— Панночко, я... — пробурмотіла вона.
— Ти записувала все, що я їла, як жила, ховала папірці під подушку, боячись, що хтось дізнається, — Вань Чжу усміхнулася так само лагідно, як завжди, але від цього в кімнаті стало холодно. — Цинхэ сяньчжу не стала б діяти так витончено. Хто твій справжній господар?
Цзинь Юй впала на коліна, великі краплі поту виступили на її чолі. Вона не відповідала.
Вань Чжу перестала посміхатися і, втупившись у неї, сказала:
— Цзинь Юй, я не хочу карати тебе, я прошу тебе про допомогу.
Цзинь Юй різко підняла голову.
Вань Чжу дивилася на неї з палаючим усередині вогнем і чітко промовила:
— Я хочу увійти до внутрішніх покоїв Резиденції герцога Ци. Прошу твого господаря вказати мені шлях.

Комментарии

Загрузка...