Тінь у тумані застигла, немов прикута до повітря, не ворушачись ні на йоту. Жодного гарчання, жодного наближення — лише безмовний, крижаний тиск, що пронизував імлу і важким тягарем лягав на серце кожного.
— Це... це людина? — голос Товстуна Вана тремтів. Він мимоволі відступив на півкроку назад і ледь не наступив на ногу Лі Дань.
Чжао Чжицян напівприсів, вихопив кинджал і стиснув його зворотним хватом, спрямувавши лезо в бік силуету. Його тіло напружилося, як тугий лук. Він не відповів, лише вп’явся поглядом у розмиті контури, намагаючись розгледіти бодай якісь деталі.
Лінь Хай теж затамував подих. Силует був кремезним, не таким струнким, як у звичайних охоронців, а постава — дивною, ніби він злегка згорбився. Місцевий дикун? Чи якась невідома істота? На карті А-Ді ця територія не була позначена як небезпечна.
— Чень Сюань, — Лінь Хай знизив голос, намагаючись приховати власну напругу, — що ти відчуваєш?
Реакція Чень Сюань була ще дивнішою. Вона перестала тремтіти й схлипувати, підвела голову і втупилася в туман порожнім поглядом. Її губи беззвучно ворушилися, ніби вона щось шепотіла або перебувала в стані істерики. Лінь Дань міцно обіймала її, але відчувала, що тіло дівчини задерев’яніло, наче колода.
Час повільно спливав у мертвому протистоянні. Туман у лісі, здавалося, став ще густішим, розмиваючи контури постаті й роблячи її ще моторошнішою.
Чекати більше не можна! Світлішало, і як тільки туман розсіється, вони опиняться як на долоні.
Лінь Хай зважився і подав Чжао Чжицяну знак обійти ворога. Той зрозумів без слів і, безшумно, наче кіт, почав рухатися ліворуч, намагаючись зайти з флангу.
Саме в той момент, коли Чжао Чжицян рушив —
— Хх-а...
Низький, хрипкий, зовсім нелюдський рик розірвав туман!
Тінь зрушила з місця! Вона більше не була нерухомою мішенню — з неймовірною для своєї кремезної статури швидкістю істота кинулася вперед! Її ціллю була Чень Сюань, що досі стояла нерухомо в дивному заціпенінні.
— Обережно! — зіниці Лінь Хая звузилися. Не роздумуючи, він метнув загострену палицю, наче спис, у бік силуету, а сам кинувся вперед, намагаючись перехопити нападника.
Палиця зі свистом розсікла повітря і, здається, зачепила щось, пролунав глухий удар, але це не зупинило істоту!
— Чорт! — вилаявся Чжао Чжицян, кидаючись збоку. Кинджал блиснув у повітрі, цілячи під ребра ворога!
Істота виявилася надзвичайно спритною: в останню мить вона різко викрутилася, і лезо Чжао лише розірвало її лахміття. Здавалося, вона зовсім не зважала на атаку. Її червоні очі — якщо це взагалі можна було назвати очима — були прикуті до Чень Сюань. Руки, вкриті брудом і темно-червоними струпами, розкинулися в боки, а пальці з гострими, зовсім не людськими кігтями тяглися до її обличчя, розсікаючи повітря смородом.
— А-а-а! — Лінь Дань закричала від жаху. Вона інстинктивно хотіла закрити подругу собою, але від страху не могла поворухнутися.
У вирішальну мить в очах заціпенілої Чень Сюань раптом спалахнуло світло — суміш крайнього жаху і божевілля. Наче підкоряючись якомусь інстинкту, вона видала нелюдський вереск і, замість того щоб відступити, сама кинулася вперед, вдаривши істоту головою!
Глухий удар. Від величезної сили Чень Сюань відлетіла назад, потягнувши за собою Лінь Дань. Тінь, схоже, не очікувала такої самогубної контратаки й на мить завмерла.
Це шанс!
Лінь Хай уже був поруч. Не маючи часу підняти зброю, він врізався в істоту всім тілом, вчепився в її талію і щосили штовхнув назад! Під руками він відчув м’язи — тверді, як залізо, і вкриті огидною слизькою плівкою.
— Р-р-а! — істота люто загарчала і махнула другою рукою. Гострі кігті пройшлися по спині Лінь Хая, і він відчув пекучий біль!
— Здохни! — Чжао Чжицян завдав удару слідом, вгативши кинджалом прямо в спину істоти!
Цього разу лезо увійшло глибоко, але відчуття було таке, ніби він пробиває товсту шкіру та щільні м’язи — смертельного поранення не вийшло!
Від болю істота з шаленою силою відкинула Лінь Хая. Той влетів у дерево, і в очах у нього потемніло. Потім монстр ударив у бік Чжао Чжицяна — неймовірно швидко!
Чжао ухилився, хоча кинджал так і залишився стирчати у спині ворога. Повітря від удару обпекло йому щоку.
— Ван! Допомагай! — прохрипів Лінь Хай, долаючи запаморочення і біль у спині.
Товстун Ван нарешті прийшов до тями. Побачивши скаженого монстра і дівчат, що лежали на землі, він відчув приплив адреналіну. З ревом він схопив камінь і, заплющивши очі, щосили пожбурив його в голову потвори!
Камінь влучив у плече, і істоту хитнуло.
Це коротке відволікання дало Чжао Чжицяну можливість діяти! Він кинувся вперед, не намагаючись витягти кинджал, обхопив шию потвори руками, затиснув її ногами і застосував задушливий прийом!
— Хх-а... хх-а... — істота почала хрипіти, відчайдушно борсаючись і дряпаючи руки Чжао до крові.
Лінь Хай, хитаючись, піднявся і кинувся на допомогу, притискаючи до землі ноги монстра.
Побачивши це, Товстун Ван кинув камінь і всією своєю вагою навалився на потвору.
Утрьох вони нарешті притиснули скаженого монстра до брудної землі. Він продовжував битися з неймовірною силою, видаючи з горла нелюдські звуки, а в його каламутних очах вирувала первісна лють і невимовний біль.
Тільки тепер, під час боротьби, при світлі, що розгорталося, вони змогли розгледіти справжнє обличчя цієї тіні.
Це був зовсім не звір і не звичайний охоронець!
Це була людина. Або те, що від неї залишилося.
Його шкіра мала хворобливий синювато-сірий відтінок і була вкрита шрамами, виразками та темно-червоними струпами, подекуди оголюючи м’язи. Риси обличчя спотворені, губи вивернуті, оголюючи нерівні жовто-чорні зуби, з яких стікала слина, змішана з кров’ю. Найстрашнішими були очі — каламутні, з розсіяними зіницями, в яких не залишилося нічого людського, лише божевільна жага вбивства.
На ньому було лахміття, від якого тхнуло сумішшю крові, гнилі та якихось ліків.
Це був монстр! Людина, яку знівечили, перетворили на щось подібне або довели до безумства нелюдським поводженням!
— Що... що це за чортівня... — голос Товстуна Вана зірвався на плач від глибокого жаху.
Руки Чжао Чжицяна були пошматовані, але він не наважувався послабити хватку. Він подивився на Лінь Хая з виразом шоку на обличчі.
Серце Лінь Хая пішло в п’яти. Попередження А-Ді, страх Чень Сюань — правда про цей острів виявилася набагато темнішою і жорстокішою, ніж вони могли уявити. Це не просто місце для ув’язнення жінок, тут коїлися куди жахливіші речі!
— Вони... вони «невдалі екземпляри»... — почувся слабкий голос.
Усі обернулися. Чень Сюань, спираючись на Лінь Дань, намагалася сісти. Її лоб був розбитий, обличчя бліде, як полотно, але в очах з’явилася ясність, сповнена нестерпного болю. Вона дивилася на монстра, якого вони тримали.
— Тих, кого понівечили... чи на кому не вдалися експерименти... перетворюють на таке... викидають у ліс... щоб вони здихали самі... або ставали інструментами для полювання на нас... — голос Чень Сюань був розбитим, кожне слово звучало, наче крижана голка.
Експерименти? Інструменти для полювання?
Холод прошив їх наскрізь!
Тієї ж миті здалеку почувся гавкіт собак і гуркіт двигуна, що швидко наближався!
Погоня! Бійка і шум привернули охоронців!
— Що робити? — запанікував Товстун Ван.
Лінь Хай подивився на монстра, що продовжував шалено борсатися, потім на переляканих друзів і стиснув зуби.
— Відпустити його! Тікаємо!
Чжао Чжицян на мить завагався, але відразу зрозумів намір Лінь Хая. Він різко розтиснув руки, і вони втрьох відскочили вбік.
Звільнившись, монстр видав рик і миттєво підхопився на ноги. Але, схоже, він теж відчув наближення небезпеки. Його червоні очі пробіглися по людях, потім подивилися в бік, звідки чувся гавкіт. Нарешті він видав розчарований низький звук, розвернувся і, хитаючись, зник у густому тумані.
— Швидше! За лінією, вперед! — Лінь Хай, не зважаючи на біль у спині, підхопив Чень Сюань і повів усіх за собою.
Гавкіт і гуркіт двигунів ставали все ближчими, наче кроки самої смерті.
Туман ще не розсіявся, шлях попереду був невідомим. Але ця коротка і кривава сутичка остаточно зруйнувала їхню останню надію.
Це не просто безлюдний острів. Це лігво демонів. А вони тут не просто здобич — вони потенційні «невдалі екземпляри» для чергового божевільного експерименту.

Комментарии

Загрузка...