Шістьох розділили на три групи. Загалом вони могли вивезти чотири візки з крупами та борошном, один — із предметами першої потреби, і ще один — із напівфабрикатами та замороженими продуктами, щоб якомога швидше завершити зачистку третього поверху.
Підлога в коридорах була досить рівною, але колеса візків все одно гуркотіли, і цей звук луною розносився порожнім торговим центром. Іншого виходу не було: ліфти не працювали, вантаж був важким, а шлях через технічні коридори — найзручнішим.
— Насправді я не такий уже й боягуз, чесно, — раптом промовив Інь Хе посеред монотонного шуму. — Я просто... не можу сприймати такі речі.
— О, справді? — відповіла Чень Фантун.
Її голос звучав тихо й байдуже; це було схоже не на сумнів, а скоріше на визнання факту. Відповісти на це було нічим.
— Боятися — це нормально, у кожного є свої страхи, — додала Чень Фантун. — Я ніколи не вважала боягузтво недоліком.
Він намагався хоч трохи покращити своє становище, а в результаті змусив її себе втішати.
Інь Хе відвів погляд:
— А чого боїшся ти?
Чень Фантун почала рахувати на пальцях:
— Тарганів, павуків, сороконіжок, мабуть, ще гусениць.
— А зомбі?
— Зовсім ні, — відповіла вона.
Здавалося, ніби його втішили, а водночас — ніби й ні. Інь Хе відкрив рот, але нічого не сказав, лише мовчки продовжував штовхати візок.
Пройшовши двома довгими порожніми коридорами для персоналу, вони нарешті повернулися на перший поверх. У повітрі стояв ледь вловимий сморід. Це був не запах гниття тіл, а запах свіжої крові, змішаний із тим самим специфічним ароматом, що виходив від шкіри зомбі.
Попереду був ювелірний прилавок, повз який вони проходили раніше. Чень Фантун раптом простягнула руку і закрила Інь Хе очі.
— ?! — Перед очима стало темно, він розгубився. — Що сталося?
— Не дивись, — сказала Чень Фантун.
Піддавшись цікавості, Інь Хе все ж обережно зиркнув у бік, звідки йшов запах.
— ..........
Консультантка, що лежала за скляною вітриною, мала величезну рану на животі, ніби її розірвав дикий звір. Кров уже не текла, вона була просто розмазана навколо, наче вбивця забруднився нею, коли розпоров жертві живіт. Темно-червоні та фіолетові плями тяглися до сходів безпеки праворуч.
Інь Хе миттєво зблід. Змусивши себе відвести погляд від жахливого видовища, він щодуху штовхнув візок до вантажівки:
— Швидше, завантажуємо все в машину!
Чень Фантун озирнулася на слід від крові й побігла слідом.
У центральному торговому центрі, навіть якби тут хтось переховувався, їжі було вдосталь, до канібалізму справа не доходила. Отже, зомбі в будівлі таки були. Ті, що вибігли на шум вантажівки під час першої вилазки, були не всіма. Голодний зомбі поласував консультанткою і пішов далі. Судячи зі слідів, він попрямував на верхні поверхи. Потрібно було негайно попередити інших.
Завантаживши крупи в машину, вони негайно повернулися на третій поверх через технічний хід.
Три групи діяли одночасно. Су Цзилінь і Юй Лі вже вирушили іншим коридором, вивозячи ще два візки з борошном, олією та приправами. На третьому поверсі залишилися лише Шень Вей та Лу Чаонянь з візками товарів першої потреби та продуктів.
— Ти маєш досвід ведення господарства? — запитала Шень Вей.
— ? — Лу Чаонянь, який саме вивчав, які плічка для одягу краще зберігати, перевів на неї погляд: — Це запитання чи сарказм?
— І те, і інше, — відповіла Шень Вей, і хоча голос був тихим, емоція відчувалася чітко. — Я про те, навіщо ти набрав стільки вологих серветок для немовлят?
Лу Чаонянь:
— ............
Він взяв одну пачку, перевірив напис і ніяково відвів очі:
— Вибач, я думав, що все, що так виглядає, — це прокладки.
Шень Вей на мить замовкла:
— Забудь. Дякую хоча б за те, що не забув взяти прокладки.
Захисні маски, грілки, туалетний папір, гігієнічні прокладки, спиртові серветки — брали все, що могли. Харчова плівка, пакети, паперові стаканчики, скатертини, мішки для сміття — ніколи не знаєш, що знадобиться. Зволожувальні креми, гель алое, одеколон, мило, бальзами, шампуні та гелі для душу — цього багато не буває. Хоча товарів було багато, вони займали менше місця, ніж крупи, тому все якраз помістилося в один візок.
Далі — продукти. Електропостачання в ТЦ було секційним: ліфти й світло не працювали, але деякі морозильні камери все ще функціонували. Оскільки в гуртожитку був свій морозильник, за збереження їжі вони не хвилювалися.
Молоко займало забагато місця, тому на дно візка поклали банку сухого молока, набрали кілька великих упаковок сиру та згущеного молока. У морозилках знайшли заморожені пельмені, хінкалі, овочі — кожного виду по кілька пачок.
На полицях майже не залишилося локшини швидкого приготування та готових страв, забрали все, що було.
— Може, візьмемо трохи вітамінів? — Шень Вей спробувала дотягнутися до полиці.
— М-м, — Лу Чаонянь озирнувся. — ...Ти хочеш, щоб я дістав?
— Звісно, ні, — обурилася Шень Вей. — Хіба я виглядаю так, ніби можу дістати сама? Можеш не ставити дурних запитань?
Протеїнові порошки, капсули з риб'ячим жиром, вітаміни — в умовах апокаліпсису збалансоване харчування було критично важливим.
— Морозильна камера для м'яса... — Лу Чаонянь з огидою глянув на брудні сліди та незрозумілу рідину на дверцятах. — Мабуть, не варто.
На відміну від упакованих продуктів, м'ясо тут лежало відкрито. Невідомо, чи його розморожували й заморожували знову, ризик зараження був занадто високим.
Шень Вей стояла біля камери й дивилася на сліди на підлозі:
— Це що таке?
Стіна біля комори була порожньою, хоча раніше там мала стояти ще одна морозильна камера такого ж розміру.
Лу Чаонянь підійшов і присідав:
— Кров. Не зомбі.
Відрізнити було легко: кров зомбі — густа, чорно-фіолетова. Сліди тяглися до комори й там зникали.
— Може, продавець випадково капнув, коли різав м'ясо? — припустила Шень Вей. — А коли пересували камеру, колеса розмазали.
У великому приміщенні було тихо, лише монотонно гуділи холодильники. Десь далеко чулися шурхіт і звуки інших груп. Лу Чаонянь підвів очі на залізні двері комори. Від них ішов дивний запах, не свіжого м'яса, а чогось різкого, наче дешевого освіжувача повітря з лимоном. У суміші з м'ясним запахом це викликало нудоту.
— Дріт, — очі Лу Чаоняня звузилися. — Дріт витягнули назовні.
Між дверима та рамою застряг кабель. А на іншому кінці цього дроту, звісно, була та сама зникла морозильна камера. Але навіщо продавцям було тягнути її в комору? Замок висів, але не був закритий.
— Може, відкриємо? — запитала Шень Вей.
Лу Чаонянь нахмурився:
— У мене погане передчуття.
Проте, якщо думка вже виникла, відступити було важко.
*Клац.*
Замок легко піддався. Залізні двері відчинилися. Всередині було темно, чулося лише слабке гудіння камери.
— Нічого не видно, — Шень Вей зазирнула всередину. — Забудь, мабуть...
— БАХ!
Не встигла вона договорити, як позаду впав стелаж.
— Тікай! — закричав Лу Чаонянь.
З-за полиць вискочив товстун. У руках він тримав металеву трубу і з люттю замахнувся на Шень Вей. Лу Чаонянь відштовхнув її вбік, труба з гуркотом вдарила по плитці, а нападник врізався в стіну.
Це був неохайний чоловік із брудним, сальним волоссям, весь у плямах червоної та чорної рідини. Він миттєво зорієнтувався і знову кинувся на Лу Чаоняня. Лу підставив бейсбольну биту, але удар був такої сили, що він відлетів назад, а на деревині залишилася глибока тріщина.
Чоловік потворно засміявся, навалився всією вагою на Лу Чаоняня і знову заніс трубу над його головою.
— Лу Чаонянь?! — Шень Вей закричала, відкочуючись убік. Не зважаючи на біль, вона вихопила тан-дао і з усієї сили вдарила...
*Шурх!*
Металева труба... переломилася навпіл.
Вона впала на обличчя Лу Чаоняня, а потім на підлогу. Виявилося, що бонусом від зброярні для цього меча була легендарна властивість «різати метал, як папір»!
Шень Вей вдивлялася в лезо, не вірячи, що п'ятисантиметрова труба розрізалася без жодного опору.
Товстун витріщив маленькі очі, його руки тремтіли:
— Твій ніж...
Лу Чаонянь скористався моментом і вдарив його коліном у живіт, але той, здавалося, був занадто товстим, щоб відчути біль. Це лише розлютило його ще більше.
— Хе-хе, думаєш, з цим ножем ти зможеш здолати мене? — чоловік знову вишкірився, викручуючи Лу Чаоняню зап'ястя. — Цей ТЦ — моя бійня, нікому не дозволю нічого забрати, включаючи ваші трупи.
— Гр-р... — Лу Чаонянь застогнав від болю.
Бита випала, і товстун знову замахнувся нею на Шень Вей.
*Дзень!*
Вона встигла заблокувати удар, але лезо тан-дао лише залишило слід на деревині. Ніякого розрізу. Бонус не спрацював? Чи він діяв лише на метал?
Чоловік знову замахнувся. Лу Чаонянь, пересилюючи біль, підвівся і врізався в нього всім тілом.
— БАХ — именно так.
У цей же момент з іншого боку ТЦ пролунав гуркіт такої сили, що навіть товстун завмер.
— Тікайте! Швидше! — кричав Інь Хе.
Інь Хе та Чень Фантун бігли технічним коридором, а джерелом звуку був... зомбі! Страшне створіння, вкрите кров'ю, переслідувало їх, а потім, пробивши стіну з цегли, влетіло прямо в торговий зал.
Чень Фантун потягла Інь Хе вбік, ухиляючись від уламків. Зомбі, не зупиняючись, кинувся на них.
— Як... як це можливо... — чоловік почав заїкатися від жаху. — Він же поїв, він мав наїстися на першому поверсі, він не міг дійти до третього... — Він люто втупився на Шень Вей та Лу Чаоняня: — Це все через вас! Ви привели його сюди!
— Та пішов ти! — крикнула Шень Вей. — Ти на нас напав першим, хто ти взагалі такий?!
— Обережно! — Інь Хе заступив перед Чень Фантун, вдаривши зомбі битою по грудях.
Від сильного удару руки заніміли, зомбі відступив. Чень Фантун стиснула свою сталеву биту, прошепотівши: «Скажи мені, де ти змінився...»
Вона завдала удару по голові, але зомбі, вигнувшись під неможливим кутом, ухилився. Потім сталося неймовірне: він просто ігнорував їх і побіг прямо на товстуна.
— Тікай! Геть звідси! — закричав чоловік.
Зомбі зніс кілька стелажів і з люттю вибив биту з рук товстуна. Шень Вей потягла Лу Чаоняня за полицю.
— Рятуйте! — чоловік відчайдушно намагався відштовхнути зомбі. — Допоможіть мені!!
Ніхто не відповідав. Усе сталося занадто швидко. Хто цей чоловік, чому зомбі обрав саме його, що сталося в коморі — ніхто не знав.
— Ми ж люди! Чому ви не рятуєте мене?! — кричав товстун. — Вони ж зомбі, а ми — люди!
*Свист.*
Сталева кулька розрізала повітря і влучила зомбі в плече. Зомбі загарчав, товстун відповз убік, перекинувши стелаж на монстра.
Су Цзилінь та Юй Лі вибігли з коридору.
— Ні! — Шень Вей почала пояснювати Су Цзилінь. — Це не так, цей чоловік...
— Я знаю, — відповіла Су Цзилінь.
Вона перезирнулася з Юй Лі, примружила око і знову націлила рогатку на товстуна.
— Знаєш? Що ти знаєш? — чоловік здригнувся, дивлячись, як зомбі намагається встати. — Навіть кульок немає, а вдаєш із себе круту? Не грала ніколи в рогатку?
— Саме тому, що грала, — спокійно відповіла Су Цзилінь.
Вона відпустила тятиву. Сталева кулька влучила прямо в ногу товстуна.
— А-а-а!!! — чоловік впав на підлогу.
Зомбі, вибравшись з-під уламків, підвівся.
— Ми бачили твою «бійню», — спокійно сказала Юй Лі. — Жорстоко, навіть старих не пощадив?
— Хе-хе, ти досить розумна, — обличчя товстуна стало синім від болю, але він не вгавав. — Ті, хто не міг втекти, все одно були лише кормом. Хтось же мав вижити... — Він додав: — Я ж людина, ви, студенти, не наважитеся мене вбити.
— М-м, я думала про це, — Су Цзилінь кивнула. — Тож нехай це зробить він.
Зомбі стрибнув і вчепився в горло товстуна.
— Тепер, коли ми тебе стратимо, це буде без жодних моральних докорів, — додала вона.
— Я... м-м-м... — чоловік намагався щось сказати, але горло було перекушене. Він здригнувся і затих.
Запала тиша. Потім сталося дивне: товстун підвів голову, його очі стали сірими. Шкіра почала чорніти й зеленіти. Вперше вони бачили, як людина перетворюється на зомбі.
Чень Фантун мовчки підійшла до нього з битою. Товстун, тепер зомбі, незграбно підвівся.
*Бам.*
Один влучний удар — і голова розлетілася. Він нарешті помер.
Чень Фантун дивилася на свою биту:
— Чому я досі не відчуваю, що вона стала іншою?
— ... — Шень Вей підняла свій меч. — Я думала, ти скажеш щось епічніше.
Другого зомбі Су Цзилінь швидко «знешкодила» пострілом по колінах. Далі було просто. Двох зомбі прибрали за мить.
У величезному ТЦ стало тихо.
Шень Вей відійшла подалі від трупів і запитала Юй Лі:
— Що ти мала на увазі під «бійнею»?
Юй Лі мовчав, схрестивши руки.
— ? — здивувалася Шень Вей. — Це був блеф?
— Ні, — відповіла Юй Лі. — Я просто думала, як пояснити це, не виходячи за межі 21+.
Су Цзилінь опустила рогатку і зітхнула:
— Пам'ятаєте ту консультантку на першому поверсі?
— Її з'їв зомбі, — сказав Інь Хе. — Ми бачили, коли спускалися.
— Так, — обличчя Су Цзилінь було похмурим. — Схоже, вона була одним із «кормів», які цей товстун кидав вниз.
— Коли ми з Цзилінь піднімалися, — додала Юй Лі, — почули звук техніки в коморі. Зайшли й побачили морозильні камери, забиті... — Вона зупинилася, дивлячись на їхні обличчя. — На цьому моменті, думаю, це вже не 21+.
— Твої слова — ні, — сказав Інь Хе, — але не роби таке обличчя!
Товстун ховався на третьому поверсі, вбивав тих, хто не міг втекти, і зберігав тіла в морозилках. Зомбі відчували запах крові, тому він підкидав «корм» на перший поверх, щоб вони наїлися і пішли геть. Так він безпечно жив на третьому поверсі, маючи весь ТЦ у своєму розпорядженні. Але він не очікував, що з'явиться група людей, яка нахабно приїде на вантажівці.
Лу Чаонянь, тримаючись за руку, пробурмотів:
— ...Досить, Лі, це вже занадто.
— То виходить... — Шень Вей обережно глянула на темну комору: — Там теж...
Усі здригнулися.
— Не бійтеся, я перевірю, — Юй Лі без емоцій відкрила двері й увімкнула світло.
Через секунду вона вийшла.
— Багато? Там справді трупи? — Інь Хе закрив вуха. — Не кажи мені, я не витримаю.
Юй Лі подивилася на них і нарешті сказала:
— Морозиво. Багато морозива.
...???
Усі замовкли.
— Це дивніше, ніж морг, — оцінила Су Цзилінь.
Шень Вей забігла всередину і, побачивши гори морозива, вигукнула:
— Хлопці, тягніть візки, тут цілий склад!
Справжній несподіваний сюрприз. Тепер, коли «боса» ТЦ було знищено, вони могли спокійно вивезти всі «трофеї».

Комментарии

Загрузка...