– Чому саме... Є Мі... — Ли Сяомо знову сіла перед барною стійкою.
– Це найкраща умова угоди щодо вас, яку я зміг вигадати, і водночас єдина, яку ви можете собі дозволити. — Власник повернувся до свого звичного тону, позбавленого й крихти емоцій.
– Я питаю про інше: життя Є Мі мені не підвладне... Чому ви просите в якості умову угоди те, що мені не належить? — голос Ли Сяомо звучав лякаюче тихо.
– Ви ж чудово все розумієте, чи не так? Людиною, яка насправді мала загинути, був Є Мі... — похмуро відповів власник.
У ту мить Ли Сяомо знову замовкла. Її ставлення до власника не змінилося: вона бачила, що він не був злим за своєю суттю. Просто плин часу зробив цього чоловіка байдужим до людського тепла та людських страждань, а існування бару «Воспоминания во сне» змушувало його пропонувати угоду кожному відвідувачеві. Можливо, він уже звик до цього, та й поганого він нічого не робив — усі угоди гості укладали добровільно. Ли Сяомо розуміла власника, проте сама умова, яку він зараз озвучив, робила їй неймовірного болю в серці...
...
Хвилин за десять:
– Шановна гостю, чекаємо на вас знову. — Власник з усмішкою кинув у слід Сяомо, і в його погляді промайнуло дещицю полегшення.
– Угу, бувай. Я повернуся і скажу про це керівництву, тож, якщо нічого непередбачуваного не станеться, продовжуй тримати цей бар. — Ли Сяомо теж м'яко всміхнулася у відповідь, а потім швидким кроком вийшла з бару.
Скляні двері відчинилися й зачинилися, і в барі «Воспоминания во сне» знову запанувала тиша. Цього разу власник довгий час не зводив очей зі склянки молока на барній стійці, якої ніхто навіть не торкнувся.
– Сенс, кажеш... Цінъэр, насправді ми з тобою схожі...
————————————————————
О пів на п'яту вечора біля головного входу в Сады Фандоу на узбіччі припаркувалася пожежна машина з увімкненими проблисковими маячками.
– Мені й справді завжди було цікаво, як у них це виходить.
Лю Сєхай у формі пожежного разом із двома товаришами по службі вистрибнув із машини, жартома бормочучи щось собі під ніс.
Так, Лю Сєхай був пожежником, а на виклик до Сады Фандоу їх привело те, що якийсь малюк на ім'я Да Чжуан засунув голову в залізні прути паркану житлового комплексу та ніяк не міг витягнути її назад...
Захопивши інструменти, троє пожежників рушили слідом за тією самою активісткою тетя Чжан, яка й зробила дзвінок. Біля паркану вже юрмився натовп зівак у кілька шарів — забачивши рятувальників, люди почали розступатися в обидва боки, звільняючи прохід.
Лише тепер Лю Сєхай та інші змогли на власні очі розгледіти ситуацію, в якій опинився малий Да Чжуан.
Візерунок на решітці ворота був хвилястим, і голова хлопчика застрягла в самому низу, нахилена під сорокап'ятиградусним кутом. Аби заощадити сили — чи просто тому, що так було зручніше, — Да Чжуан зараз важко спирався на землю руками, завмерши в позі для віджимань. Нижня частина його тіла стояла на колінах, а зад був випнутий угору; він плазом лежав на землі вкрай куральній і принизливій позиції.
Яке ж лайно...
Це була перша реакція Лю Сєхая, коли він побачив цю дивну картину.
Мабуть, через надмірне хвилювання Да Чжуан гірко плакав. Поруч із ним навпочіпки сиділа жінка й з тривожним виразом обличчя намагалася його заспокоїти — судячи з усього, то була його мати.
Одразу після цього, уточнивши деталі та коротко поспілкувавшись із працівниками керуючої компанії та родичами Да Чжуана, пожежники взялися до роботи.
Лю Сєхай підняв гідравлічні ножиці, вибрав зручний кут і просунув їх приблизно на двадцять сантиметрів вище голови хлопчика, збираючись спершу перерізати два верхні залізні прути.
Подібну роботу Лю Сєхай незліченну кількість разів відпрацьовував під час тренувань, його дії були доведені до автоматизму. Порівняно з вогняною стихією, де доводилося ризикувати життям, це завдання здавалося чимось неймовірно легким.
Проте в ту саму секунду, коли Лю Сєхай зібрався докласти зусиль і зробити перший різ, його права рука неприродно здригнулася, і вмить уся кисть повністю втратила чутливість. Миттєво щось усвідомивши, Лю Сєхай жахнувся.
Але було вже занадто пізно. Через несподіванку ліва рука, що втратила рівновагу, просто не встигла міцно втримати гідравлічні ножиці. Вони ледь вислизнули з пальців, і важкий інструмент почав падати вниз — якраз туди, де всього за двадцять сантиметрів знаходилася голова Да Чжуана.
У ту саму мить, коли ножиці вже летіли донизу, Лю Сєхай раптом відчув, що їхній рух сповільнився — ніби якась стороння енергія протистояла закону всесвітнього тяжіння. Хоча ефект був ледь помітним, а час плинув надзвичайно швидко, цього короткого буфера вистачило, аби натягнуті до краю нерви дозволили Лю Сєхаю знову вчепитися в інструмент.
Права рука Лю Сєхая залишалася нечутливою, обличчя зблідло. Побачивши це, двоє його товаришів по службі надзвичайно перелякалися: один із них одразу ж перехопив ножиці, щоб продовжити рятувальну операцію, а інший підхопив Лю Сєхая під руки, відвів до пожежної машини, після чого швидко повернувся на місце події.
Ця раптова непередбачувана ситуація спричинила чималий гамір серед натовпу перехожих. Поки люди перешіптувалися й намагалися зрозуміти, що ж саме щойно сталося, знайома постать непомітно вислизнула з натовпу й рушила в бік другого під'їзду.
Є Мі йшов швидким кроком, а на його лобі виступили дрібні крапельки пот. Це він у критичний момент скористався Сверхспособность на ті гідравлічні ножиці, аби запобігти подальшому загостренню ситуації. Самостійно розбираючись із цим останні кілька днів, він уже навчився більш-менш плавно керувати енергією.
Він лише на три-чотири секунди загальмував падіння ножиць, але зараз відчував таку втому, ніби однією рукою кілька разів поспіль підіймав важкі гантелі. Ставало очевидно, що на рівні E Преобразование Энергии поки що виглядає доволі обмеженим.
Звісно ж, якби Лю Сєхай тоді не встиг вхопитися за ножиці, Є Мі був би певен, що зуміє хоч трохи змінити траєкторію їхнього падіння. От тільки якби він це зробив, то товариш студент Є Мі, напевно, так би й рухнув на землю прямо на місці, втративши здатність ворухнутися...
Є Мі опинився тут випадково, хоча останнім часом йому й справді не щастило — ледве повертався зі школи додому, як на нього щоразу чекали якісь проблеми. Треба буде замислитися над тим, чи не купити собі кращий засіб для вмивання...
Той пожежний здався йому якимось знайомим. Здається, саме з ним він нещодавно перетнувся біля входу в бар «Воспоминания во сне».
Судячи з його погляду хвилину тому, невже він використав свою міцну та сильну праву руку, аби виміняти в того безсердечного власника якусь містичну хрінень...
Ае, стоп. Якщо подумати серйозно, то моя Сверхспособность якась трохи чітерська. Зараз у мене лише рівень E, а я вже намагаюся хитати труну Ньютона...
А що буде, коли я досягну рівня S? Невже тоді всі закони фізики для мене просто перестануть існувати? Якщо так, то, мабуть, я до того часу зможу навіть підірвати Землю на очах у Донгу!
Навіть якщо прикликати душу Біллі Вейка з небес, вона не зможе утримати кришку труни Ньютона!
Трийогойцю, про які марення я взагалі думаю? Мені б у цьому житті досягти такого ж рівня сили, як у Лі Сяомо, і на тому спасибі. До того ж ця Сверхспособность навряд чи буде аж настільки ненормальною... чи буде?..
І чому це я раптом згадав Донгу? А, байдуже, треба швидше бігти додому й побути щасливим затятим задротом~
Думаючи про це, Є Мі ще прискорив кроку.
————————————————————
Тієї ж ночі в Центральная больница города Цзянлинь, в кабінеті лікаря-спеціаліста.
– Докторе Чэнь Ло, якими є результати обстеження? — Лю Сєхай сидів на стільці. Його права рука вже знову ворушилася, проте він усе ще відчував у ній неабиякий дискомфорт.
– Аналізи готові, пане Лю. Мені дуже шкода це говорити, але, як я й передбачав три тижні тому, у вас бічний аміотрофічний склероз, відомий також як хвороба рухових нейронів. — Чэнь Ло відкинувся на спинку крісла й однією рукою гортав звіт про обстеження. — Серед людей це частіше називають хворобою Шарко... одне з п'яти невиліковних захворювань у світі...
Почувши такий діагноз, Лю Сєхай анітрохи не здивувався. Навпаки, він поводився напрочуд спокійно.
– Те, що мало статися, зрештою сталося.
Він уже консультувався з доктором Ченєм три тижні тому. Тоді він відчув, що пальці на правій руці почали його зраджувати, і найкращий нейрохірург Цзянлиня після первинного огляду зробив найбільш обережний та відповідальний прогноз щодо його стану — бічний аміотрофічний склероз.
– Ви не хочете сказати про це батькові? — Чэнь Ло перевів погляд на обличчя Лю Сєхая.
– Ох, я приховую це вже майже місяць. Мабуть, почекаю, поки він випишеться з лікарні — боюся, його серце не витримає такого удару. — Лю Сєхай гірко усміхнувся.
Лю Сєхай не належав до людей, які тішать себе марними ілюзіями. Ще після першого візиту до доктора Ченя він підготувався до найгіршого.
Через власні життєві цілі він і так ніколи не планував успадковувати сімейний бізнес, а дізнавшись про можливу невиліковну хворобу, остаточно відкинув цю думку.
Саме тому він так сильно панікував, коли його батько потрапив у автомобільну аварію. Компанія була справою всього життя його батька, вона ні в якому разі не могла збанкрутувати, але сам він у будь-який момент міг віддати Богу душу, тож про те, аби бодай через силу перебрати справи на себе, не могло бути й мови.
Згодом Лю Сєхай зайшов до бару «Воспоминания во сне». І навіть опинившись у такому місці, де можна торгувати самим життям, він обрав повернути життя батькові, а не власне. Зрештою, тоді у нього самого ще залишався шанс прожити нормальне життя, тоді як у батька зовсім не лишилося часу...
Суперечливо, та водночас безвихідно...

Комментарии

Загрузка...