— Будучи вашими майбутніми партнерами, я можу підвезти вас.
Коли Юнь Шань договорила, Чжо Буфань помітив, що її очі перетворилися на вертикальні зіниці, обличчя почало покриватися білою шерстю, а тіло поступово витягнулося і збільшилося.
— Монстр... монстр... — перелякано задкував Лі Кэ, а потім гепнувся на землю.
Усього за кілька секунд Юнь Шань перетворилася на «лисицю» розміром з невелику вантажівку.
Треба визнати, що в образі лисиці Юнь Шань усе ще залишалася дуже красивою — її сліпучо-біле хутро не мало ані найменшої домішки іншого кольору і навіть виливало ледь помітне сяйво.
Три пухнастих хвости стирчали позаду.
Якби її тіло мало звичайні розміри, це була б абсолютна милота, від якої маленькі дівчатка верещали б у захваті.
Проте вся ця чарівність розсипалася на порох під величними габаритами.
Лисяча голова, що в кілька разів перевищувала розміром обличчя Чжо Буфаня, наблизилася, і вона злегка розтулила пащу:
— Для людей ви непогані.
Голос залишився колишнім — дзвінким і сонячним жіночим, проте гучність значно зросла.
Чжо Буфань сидів на землі, не ворушачись. почувши слова Юнь Шань, він гірко посміхнувся:
— Скажи, ти повіриш, якщо я скажу, що надто перелякався і не можу встати?
— Ха-ха-ха-ха!
Лисиця сміялася так голосно, що на третьому поверсі здійнявся справжній буревій.
— А ти досить кумедний. Гаразд, залазьте, я вас підвезу, — сказала Юнь Шань.
Ноги Лі Кэ вже тремтіли, а рука в кишені міцно стискала Талисман.
Чжо Буфань не жартував: він справді відчував, що його ноги оніміли, і тепер чудово розумів увесь той жах, який відчувають миші, дивлячись на котячих чи псових.
— Чорт... — Чжо Буфань спирівся руками об стільницю і звівся на ноги. — Мені зараз аж пищати хочеться...
Кілька хвилин потому.
Пропрощавшись із батьками, Лю Кэи самотужки прибирала в квартирі.
Хоча батьки просили Лю Кэи переїхати жити до них, дівчина відмовилася.
Мувінгова компанія вже запакувала всі речі в коробки, тепер їх залишалося лише дістати.
Квартира мала євроремонт, тож достатньо було розставити особисті речі, щоб можна було заселятися.
Щойно переїхавши до нового житла, Лю Кэи не стала поспішати з прибиранням, а натомість відкоркувала пляшку червоного вина, щоб відсвяткувати новосілля.
Вона стала біля панорамного вікна й визирнула назовні.
Нічне місто все ще сяяло яскравими фарбами.
Лю Кэи погойдувала келих, і червоне вино перекочувалося туди-сюди.
Вона ось так тихо стояла, занурившись у мрії, і сама не знала, про що думає.
Дзинь-дон!
Хтось натиснув на дзвінок біля дверей, перервавши роздуми Лю Кэи.
Здивована Лю Кэи поставила вино на стіл і підійла до броньованих дверей, щоб подивитися в вічко.
На порозі стояла аж ніяк не чужа людина — це був її двоюрідний брат Лю Жуй.
Лю Жуй нічим не відрізнявся від себе звичного, він навіть тримав у руках торт.
Лю Кэи відчинила двері:
— Брате, чого це ти прийшов?
Лю Жуй зайшов усередину й зазирнув у кімнату:
— Ти вдома сама?
Лю Кэи ні про що не підозрюючи кивнула.
Усмішка Лю Жуя стала ще ширшою:
— А де Чжо Эр? Хіба він не з тобою?
Лю Кэи злякалася. Боячись, що розкриється правда про їхній фіктивний шлюб із Чжо Эром, вона поспіхом вигадала відмовку:
— Він... він приходив. Ми разом переїжджали, але він... у нього справи, і він пішов раніше.
— О-о, — Лю Жуй кивнув і поставив торт на стіл. — А він казав, коли повернеться?
— Ні. Брате, ти ж прийшов у гості, навіщо щось приносив? Я наллю тобі води.
З цими словами Лю Кэи квапливо попрямувала набрати води для Лю Жуя.
У той момент, коли вона обернулася, обличчя Лю Жуя, що щойно сяяло посмішкою, раптом стало холодним, а його очі, що втупилися в спину дівчини, сповнилися несамовитої злості.
Лю Кэи заварювала чай, а обернувшись, хотіла простягнути його Лю Жую.
Проте виявилося, що Лю Жуя ніде немає.
— Брат? Брате, ти де? Ти в туалеті?
Лю Кэи обшукала всю квартиру вздовж і впоперек, але так і не знайшла Лю Жуя.
Невже пішов? Чому навіть не попрощався? — з легким невдоволенням Лю Кэи поставила чашку на стіл.
На столі стояла коробка з тортом, яку приніс Лю Жуй. Раптом Лю Кэи про дещо згадала і кинулася до вхідних дверей.
Вона помітила, що броньовані двері замкнені, а такі двері видають дуже гучний звук під час відкривання й закривання.
Ба більше, Лю Кэи чітко пам'ятала, що одразу після того, як запросила брата до будинку, вона за звичкою зачинила двері.
Якби брат пішов, вона б щонайменше почула звук відчинення та зачинення дверей, але щойно вона не чула жодного звуку — то як же він вийшов?
Від цієї думки Лю Кэи відчула, як по всьому тілу розливається холод. Вона поспіхом похитала головою, намагаючись прогнати ці думки:
— Може, я просто не звернула уваги...
Цей аргумент вочевидь не міг її заспокоїти. З огляду на події останніх днів, Лю Кэи тривожно сіла за стіл і, тримаючи в руках чашку, зробила ковток чаю.
Просидівши кілька хвилин у заніміні, Лю Кэи мимоволі перевела погляд на коробку з тортом на столі.
Гульк! — Лю Кэи ковтнула слину, а цікавість у її серці шкребла душу, мов кіт кігтями.
Зрештою, наважившись, вона на ципочках підійла до коробки з тортом і злегка тремтячою рукою потягнулася до стрічки на кришці.
Стрічку розв'язали, і варто було підняти кришку, як стало видно вміст.
Лю Кэи повільно піднімала кришку вгору...
— А-а-а! — пролунав крик, і Лю Кэи гепнулася на підлогу, панічно відповзаючи назад.
Усередині коробки лежав зовсім не торт, а людська голова. Голова, яку вона чудово впізнала — ще кілька хвилин тому вона розмовляла з її власником. Це був її двоюрідний брат Лю Жуй.
Лю Кэи відчула, як усе тіло оніміло, сила кудись зникла, а в голові гуло.
У цей же момент за її спиною пролунав голос брата:
— Я щойно пішов надто швидко, здається, щось забув.
Лю Кэи боялася обернутися, відчуваючи лише, що позаду неї наближається якесь «створіння».
З блідим обличчям і охриплим голосом вона запитала:
— Щ... що саме?
Мовчання...
Коли Лю Кэи вже не могла стриматися й хотіла обернутися, прямо біля її вуха пролунав шепіт:
— А де моя голова?..
Лю Кэи остаточно зламалася. Панічно підхопившись, вона кинулася бігти, але двері, які раніше були зовсім близько, чомусь віддалялися щосили.
Бцм!
Світло у вітальні згасло, і вся квартира занурилася у темряву.
Лише тоді Лю Кэи згадала про свій телефон. Діставши його, вона ввімкнула режим ліхтарика і почала шарить променем по кімнаті.
Нічого...
Вона не бачила ні виходу, ні навіть вікон.
Сльози градом котилися по обличчю Лю Кэи. У розпачі, не знаючи, що робити, промінь її телефона вихопив темну постать на дивані.
Силует нерухомо сидів там, тримаючи в руках якусь голову.
Лю Кэи затумила рот рукою, щоб не заридати вголос — вона боялася, що тінь її помітить.
Їй хотілося просто знепритомніти, проте натомість вона відчувала небувалу, крижану яскравысть розуму.
Голова належала її братові Лю Жую, Лю Кэи бачила це дуже чітко.
Поступово голова змінилася — тепер це була голова дружини брата Ань И, а за мить перетворилася на її власну голову.
У цей момент тінь повернула голову до Лю Кэи, і на її чорному обличчі сяяли лише дві яскравих очі.
Немов зачарована, Лю Кэи несвідомо попрямувала до тіні.
— Добре, що встиг!
Грізний рев супроводжувався звуком скла, що розліталося на шматки.
Чжо Буфань увірвався крізь вікно...

Комментарии

Загрузка...