На землі, де майже не зустрінеш рослинності, самотньо здіймалися мури, складені з грубого каміння. Здавалося, вони мовчки оповідають про суворість тутешнього життя.
Міські ворота в місячному сяйві здавалися ще вищими й величнішими. Метал на їхній поверхні відбивав тьмяне світло, навіваючи відчуття холоду. Над воротами безупинно погойдувалися прожектори, а прапори з гучним ляскотом тріпотіли на вітрі, немов вітаючи подорожніх здалеку.
На вулицях тіснилися низькі хатини — вони ліпилися одна до одної, наче рибини в консервній блянці. Перехожі, що поверталися зі збору брухту, поспішали, намагаючись швидше дістатися домівок. І лише в одній-єдиній крамниці на цілій вулиці було відчинено, а крізь тьмяне світло пробивалося ледь відчутне тепло.
— Пане Сунь, склад уже прибрано, можна відразу заносити товар, — вигукнув хлопець, що доглядав за крамницею, і з ентузіазмом кинувся назустріч каравану.
— Добре, тоді розвантажуємося! До речі, капітане Їн, погляньте й ви: якщо знадобляться якісь запчастини, можете забрати їх першими. Але відразу попереджаю: ціна обговоренню не підлягає, цей вантаж дістався нам непросто.
— Що там за дефіцитний товар? Дайте-но гляну. Якщо можна, я б забрав усе сьогодні ж, ціну не збиватиму, — не чекаючи, поки Їн Тао встигне відповісти, наперед виступив Чжан Ху.
— Капітане Чжан, пане Сунь обговорює справу з нашим капітаном, чого ви втручаєтеся? — обурився Маоцзи, побачивши, що той намагається перехопити ініціативу.
— Ви прийшли на допомогу, тож, звісно, матимете право першого вибору. Кількість невелика, але на дві частки нас вистачить, — усміхаючись, відповів пане Сунь, дивлячись на обох капітанів.
Бачачи, як загострюється ситуація, Ань Жань тихо відійшла вбік. Вона дочекалася, поки вони поділять здобич і розійдуться, і лише тоді звернулася до пана Суня, запитуючи, чи можна пересидіти ніч у його крамниці, віддавши впольовану здобич як плату за нічліг.
Ці птахи-ластівки прилетіли сюди після сезону дощів, подолавши довгий шлях. Вони були надто радіоактивними, і шанс, що їх можна їсти, був мізерним. Навіть якщо вдасться витягти енергетичне ядро, у неї не було інструментів для його обробки. Тому обміняти здобич на нічліг було найкращим рішенням, вигідним для неї самої.
— Це якось незручно. Хоч цих чотирьох птахів і не з’їси, їхнє пір’я згодиться на оперення для стріл. А якщо всередині виявиться енергетичний камінь, ти ж залишишся в програші.
— Нічого страшного, пане Сунь. Дякую, що допомагали мені в дорозі. Якщо там справді виявиться енергетичний камінь, вважайте це моїм подарунком. А якщо ні — не зневажайте мене, будь ласка, і дозвольте залишитися, — Ань Жань хитро усміхнулася, дивлячись на повненького пана Суня.
— Гаразд, без проблем. Поки не влаштуєшся, можеш жити в мене. Якщо щось знадобиться — скажи Сяо Хао. Він був зі мною відтоді, як не стало батька, і добре знає ці місця.
Давши вказівки Сяо Хао, пан Сунь пішов сортувати товар. Пройшовши крізь тісний коридор, наповнений запахом старовини, Ань Жань піднялася на горище крамниці. Попри тісноту, старі дерев’яні скрині, вицвілі тканини та списані інструменти лежали там акуратно. На ліжку з дощок лежала проста постіль — нехай і не нова, але охайно застелена, що свідчило про турботу господаря.
Випивши поживну суміш, Ань Жань, виснажена довгим днем, міцно заснула. Завтра треба було зайнятися документами, і, оскільки рано вставати не доводилося, вона не стала заводити будильник.
Сонце пробилося крізь вікно, розлившись по поцяткованій підлозі горища. Ань Жань повільно прокинулася, з’їла пів порції поживної суміші, швидко впорядкувала речі й пішла шукати Сяо Хао.
— Я хочу оновити дані про особу. Ти не знаєш, де знаходиться адміністративний центр? Чи потрібні для оформлення бали?
— Він на межі внутрішнього та зовнішнього міста. У зовнішньому місті за оформлення не треба платити балами. Йди на північ метрів п’ятсот — і побачиш, — відповів Сяо Хао, не відриваючись від сортування товару.
Побачивши низьку будівлю адміністрації, Ань Жань засумнівалася — вона виглядала занадто простою і убогою. Перехожих було небагато, і лише коли звідти вийшли люди з емблемами найманців, вона наважилася увійти.
— Ваш статус прив’язаний до внутрішнього міста Східного району. Щоб перевестися у внутрішнє місто Західного району, потрібно віддати житло, що у вас було на сході. Але не хвилюйтеся: оскільки це територія, що розвивається, вам додадуть 20% компенсації, — побачивши дані Ань Жань, службовець як належне виклав умови переїзду.
— Я не збираюся у внутрішнє місто. Чи потрібно віддавати житло, щоб змінити статус на зовнішнє місто?
— Якщо лише на зовнішнє, то нічого віддавати не треба, оформлення безкоштовне. Можете самі подати заявку на ділянку: кожному дають 5 квадратних метрів безкоштовно. Якщо хочете більше, доведеться доплатити балами: 1 квадратний метр коштує 10 тисяч балів, ліміт — 10 квадратних метрів.
Слухаючи пояснення, Ань Жань подумала, що умови доволі непогані. У зовнішньому місті Східного району на людину припадало лише 4 квадратні метри, ще й без можливості розширення. Цікаво, які ж умови в нетрях за межами міста? Вона не втрималася і запитала про це.
— Нетрі? У Західному районі їх поки немає. Захисний купол зараз малий, накриває лише п’ять метрів за межами міста. До того ж, тиск населення невеликий. Там будуються лише ті, у кого немає документів. Там безлад і небезпечно, ви впевнені? — службовець здивовано подивився на неї.
— Так, я хочу знати умови, — наполягала Ань Жань.
— Якщо виходити за межі міста, то безкоштовної площі немає. Можна будувати будинок на будь-якому вільному місці. Зараз ліміт на людину — 50 квадратних метрів. Але коли жителів стане більше і з’явиться план забудови, ніхто не знає, що буде.
Почувши це, Ань Жань не на жарт зацікавилася. Для неї однієї 50 квадратних метрів — це ціла вітальня, спальня, кухня і ванна кімната. Якщо побудуватися впритул до муру, то принаймні половина дому опиниться під захисним куполом, і це нічим не відрізнятиметься від зовнішнього міста. А якщо вишикуватися півколом, то, можливо, вдасться опинитися під куполом повністю.
— Якщо я зміню статус на зовнішнє місто Західного району, чи зможу я все одно побудувати будинок у зоні захисного купола за містом?
— Це... у нас ще не було таких прецедентів. Давайте я спочатку оформлю вам зміну статусу, а з житлом ви розберетеся пізніше. Подумайте ще раз: хоч це й не внутрішнє місто, зовнішнє все одно краще за те, що за мурами.
— Гаразд, тоді спочатку змініть мої дані на зовнішнє місто. А щодо житла за мурами — будь ласка, дізнайтеся, чи можна подати заявку. Я все ж більше схиляюся до цього варіанту, — сказала Ань Жань і непомітно передала службовцю дві поживні суміші, сховані в рукаві.
Оформивши документи, Ань Жань дочекалася, поки спаде денна спека, і вирушила на пошуки майстра Цюаня.
Хоч її слова пані Ван і мали певні неточності, людина на ім’я майстер Цюань справді існувала. Домовленість із братом про навчання в нього була частково правдою: він справді мав такі плани, але нічого не встиг здійснити.
Ань Жань розпитувала всюди, але так і не змогла знайти того, кого шукала. З наближенням ночі тривога лише посилювалася. Кожна зачіпка вела в глухий кут, і вона не знала, що робити далі. Вона мимоволі почала сумніватися: чи не помилилася вона напрямком, чи, можливо, майстер Цюань уже давно залишив це місто?

Комментарии

Загрузка...