Будь-який воєначальник обожнює зброю.
Хо Цюйбін був поза себе від радості, з його очей випромінювалося яскраве сяйво:
— Дякую, мілорде!
Отримавши дозвіл, він нетерпляче підхопив Спис Гегемона і почав розмахувати ним прямо на подвір'ї перед резиденцією голови міста, час від часу вигукуючи:
— Чудовий спис!
Чим довше Лю Ці дивився на це, тим сильніше нило його серце.
Коли він сам тримав Спис Гегемона, це справді було просто «тримання», мабуть, виходило трохи краще, ніж у тих двох солдатів, що несли його на ношах.
Просто перенести його з місця на місце — без проблем, але щоб по-навправжньому ним користуватися, йому все ж таки не вистачало майстерності!
Інакше після двох-трьох рухів він би просто вибився з сил, і яка тоді розвага.
Подивившись знову на Хо Цюйбіна, він побачив, як Спис Гегемона слугує тому немов продовження руки, а виписані візерунки від обертання зброї сліпили очі. Що за порівняння — аж жити не хочеться!
Бачачи, що Хо Цюйбін навряд чи натішиться цим найближчим часом, Лю Ці торкнувся свого носа й вирішив: не бачу очей — не болить серце.
Прямо вийти з мережі!
Втім, за планом спійманого піратського старшого помічника все одно доведеться потримати в маринованому стані ще кілька днів, тож війни поки що не було, і видалася чудова нагода виділити час, щоб гарно оглянути Еньчен і спланувати подальші справи.
Хоча він і сказав Куай Ляну про повернення Сина Неба та управління провінцією Їчжоу, конкретних ідей щодо того, як саме це зробити, у Лю Ці ще не було.
— Ех, час не чекає.
У резиденції Старшого молодого пана, переобладнаній із колишнього особняка начальника гарнізону, Лю Ці підняв голову на сорок п'ять градусів, дивлячись на блакитне, незабруднене небо, і був неймовірно пригнічений.
Таланти, мені потрібні таланти!
Скупий системний інтерфейс після завершення оборони міста нагородив цілою купою речей, але серед них не було жодного цивільного чи військового чиновника.
Навіть у таверні та академії не вдалося вибити жодного видатного талану!
— Невже кілька днів крутив спис і заробив собі невдачу класу E? — Лю Ці здригнувся і миттєво вирішив ніколи в житті більше не торкатися списів.
Чим завгодно займатися, тільки не списом!
Проте знайти Тун Юаня все одно було потрібно.
Лю Ці наказав покликати Куай Ляна і прямо віддав розпорядження:
— Треба буде потурбувати Цзи-ро заради мене відшукати одну людину. Цю людину звати Тун Юань, він уродженець Сян'яна в Цзінчжоу, чи відомий він тобі?
— Майстер спису Тун? — здивувався Куай Лян. — Звісно, відомо. Чи хоче мілорд шукати його, щоб навчатися володінню списом?
Здається, слава Тун Юаня все ж таки була вельми гучною.
Лю Ці кивнув:
— Спочатку розшукай його. Навіть якщо я не вчитимуся володіти списом, він мені знадобиться.
Хрін із ними, з першими двома учнями, а от такого «старшого брата», як Чжао Цзилун, знайти просто необхідно, не можна ж дарувати таку вигоду Лю Да-еру!
Незалежно від того, чи справді Чжао Юнь настільки крутий, як у романі, талант треба забирати собі!
— Слухаюсь, я обов'язково виконаю доручення мілорда.
Отримавши таке завдання на пошук людини, Куай Лян навіть відчув радість. Це ж бо вважалося виконанням особистої справи Старшого молодого пана, а довіряти особисті справи — це ознака того, що його сприймають як людину зі свого ближнього кола!
До того ж справа не така вже й складна; якщо казати про інші речі, то саме пошук людей — це сильна сторона знатних і могутніх родин.
Якби розшукували якогось відомого вченого мужа, можливо, довелося б заздалегідь подумати про те, чи підходить ця людина роду Куай за поглядами, чи не стане вона зазіхати на інтереси родини Куай.
Але Тун Юань — це просто військовий!
Тоді й думати взагалі не потрібно, а якнайшвидше знайти його і заробити очок прихильності перед Старшим молодим паном — ось це справжня правильна справа.
Лю Ці був дуже задоволений:
— Дякую за клопоти, пане.
Судячи з положення сонця, настав час обіду. Наприкінці епохи Хань люди їли лише двічі на день, до чого Лю Ці, звісно, ніяк не міг звикнути, тому він насильно запровадив триразове харчування.
До того ж він не зазнавав нестачі грошей і не сидів на кріслі Син Неба із жалюгідною посадою, за ним день і ніч не ходили придворні церемоніальні чиновники.
Не те що три рази, навіть якби він їв десять разів на день, ніхто б йому слова не сказав!
Саме тоді, коли Лю Ці збирався запросити Куай Ляна пообідати разом, його особистий охоронець Чжао Ер раומень прибіг до дверей:
— Мілорде, якийсь безумний учений гукає біля воротарі резиденції, хоче просити аудієнції у вас!
Божевільні вчені, які повсякчас бажають побачитися з місцевою знаттю, були свого роду типовим пейзажем кінця епохи Хань.
Ще перебуваючи у місті Ханьшоу, Лю Ці стикався з таким уже кілька разів. Дехто приходив тому, що захоплювався його славою і хотів приєднатися, а дехто — суто через те, що ти йому просто не подобаєшся, і він заявлявся прямо на поріг, щоб вилити на тебе ущипливий потік слів.
Поки лаялися не надто образливо, знать зазвичай терпіла, стиснувши зуби.
Зрештою, від кількох лайливих слів шматок м'яса з тебе не впаде, а якщо залучити потрібних людей до обговорення, то можна ще й заробити добру репутацію.
А от ті, хто приходив через захоплення... там води було набагато більше.
Там повно було таких, що могли вивчити напам'ять кілька віршів із Книги пісень, прочитати кілька розділів із Аналектів чи праць Хань Фей-цзи і починали вважати себе надзвичайно талановитими, порівнюючи себе із Чжан Ляном чи Сяо Хе, а ледь відкриваючи рота, одразу заявляли: «Ви можете посісти його місце і замінити його», — так звані «відомі мудреці» та «таланти».
А на ділі? Вміли лише базікати язиком, а коли торкалися конкретних справ, то на будь-яке питання відповідали повним незнанням.
Лю Ці трохи знітився:
— Що за людина?
Він зараз не хотів вислуховувати лайку і не мав ніякого бажання зображати повагу до мудрих і принижуватися перед талантами; якщо це не якась історична постать, чиє ім'я він пам'ятав, то краще просто дати трохи грошей і відправити геть.
Чжао Ер чесно відповів:
— Прибулий називає себе Сюй Шу з Інчуаня, каже...
— Сюй Шу?! — Лю Ці різко піднявся на ноги, його очі збуджено заблищали. — Сюй Юаньчжи з Інчуаня?!
Чжао Ер перелякався до смерти:
— Так, справді Сюй Юаньчжи...
— Ха-ха, справді: тисячі лі шукав і не міг знайти, а тут воно саме прийшло без жодних зусиль!
Він якраз думав про те, де б знову роздобути кількох радників, а Сюй Шу сам з'явився на порозі!
— Ходімо, ходімо, Цзи-ро, підемо разом із цим паном зустрічати його! — Лю Ці зовсім не зважав на те, як реагує Куай Лян, схопив його за руку і потягнув за собою, геть забувши навіть взутися. — Який же молодець цей Сюй Юаньчжи! Раз уже прийшов, то хай і не йде більше, хоч зв'яжи його, але людину треба залишити!
Куай Ляна тягли слідом, і він, спостерігаючи за збудженою спиною Лю Ці, відчував таємний тривожний трепет.
Ім'я Сюй Юаньчжи він теж чув, але ж не до такої ж міри, щоб Старший молодий пан аж так через нього радів?
Цей Сюй Юаньчжи, що ж він за людина така і які має здібності...
Але Лю Ці зовсім не хвилювало, про що там думає Куай Лян, його кроки ставали все швидшими й швидшими, і коротка відстань від кабінету до парадних воріт раптом здавалася такою ж далекою, як край світу. Коли він нарешті побачив струнку постать біля воріт, то трохи заспокоївся, відпустив Куай Ляна, який ледве тримався на ногах після такого маршу, легко кашльнув і чемно склав руки в глибокому поклоні перед ученим зовні.
— Пане Юаньчжи, як же довго цей молодий пан змушував вас чекати!
Сюй Шу: «...»
Сюй Шу здалеку побачив, як хтось іде до нього, і подумав, що це домашні слуги вийшли покликати його всередину, тому саме розправляв одяг і готувався увійти, аби віддати шану. Але в результаті його приголомшило перше ж слово, кинуте Лю Ці прямо в обличчя.
Невже цей молодий чоловік із таким щасливим обличчям, який при зустрічі з ним робить настільки урочистий уклін — це і є старший молодий пан володаря Лю, Лю Ці?
Навіть якщо він знає його ім'я, то все одно не варто виявляти настільки велику повагу, чи не так?
Невже він переплутав його з кимось іншим?
Треба ж знати: теперішній Сюй Шу — це всього лише втікач, який щойно зарубав людину і втік із в'язниці до Цзінчжоу переховуватися від переслідувань!
Якийсь час Лю Ці залишався в положенні поклону, а Сюй Шу так і завмер на півдорозі до випрямлення одягу, обидва стояли нерухомо, а атмосфера стала надзвичайно незручною.
На щастя, знайшовся той, хто зберіг холодний розум — Куай Лян.
Хоча він і не розумів, чому Старший молодий пан виявляє до Сюй Шу настільки шанобливе ставлення, але раз ситуація вже склалася саме так, не можна ж справді втрачати обличчя власного пана.
Куай Лян підійшов і зупинився за спиною Лю Ці, з усмішкою теж вклонився Сюй Шу:
— Чи не пан Сюй Юаньчжи з Інчуаня це? Мій пан уже давно чув про ваше велике ім'я, і ось сьогодні нарешті зміг побачити вас!
Справді я!
Сюй Шу різко отямився і, побачивши, що Лю Ці досі стоїть зігнувшись, усвідомив власну нечемність, швидко-швидко теж вклонився у відповідь:
— Сюй Шу з Інчуаня вітає старшого молодого пана, мілорде, ви це...

Комментарии

Загрузка...