П’ять тридцять ранку вихідного дня. Шанхай ще потопав у сірому передсвітанковому тумані, але повітря над приміським водосховищем уже було просякнуте прохолодною цілющою енергією. Легкий серпанок, немов тонкий серпанок, огортав водну гладь, а вдалині виднілися лише темні контури гір. Вітер проносився очеретами, і цей шелест, змішаний із рідкісним пташиним співом, робив навколишній світ напрочуд тихим. Повітря було наповнене свіжістю трави та ледь вловимим запахом вологої землі — варто було вдихнути на повні груди, як усередині ставало легко і свіжо.
Лін Фаньчень керував позашляховиком. У термобоксі на пасажирському сидінні лежали нарізана свиняча грудинка та замариновані курячі крильця. На задньому сидінні Су Цін з цікавістю розглядала стеблину очерету, кінчиками пальців торкаючись вологого від роси листя. Тут набагато прохолодніше, ніж у місті, — зауважила вона, підтягуючи комір тонкої куртки. На кінчику її носа виступили крапельки поту, але вона не могла відірвати погляд від вікна: зелено-жовті поля рису, білі чаплі, що низько пролітали над межами полів, і цівки диму, що піднімалися над далекими сільськими хатинами — усе це було справжнім життям, якого так бракувало в мегаполісі.
Ти не змерзла? — Лін Фаньчень кинув на неї швидкий погляд і дістав з бардачка світло-сірий тонкий джемпер. — Сонце скоро зійде і стане тепло, а поки що накинь це.
Су Цін прийняла кофту і одягла її. М’яка тканина зігріла не лише тіло, а й душу. Невдовзі колона машин дісталася вільної ділянки біля водосховища. Автомобілі Лінь Фена, Лінь Ху та Чень Ціраня зупинилися один за одним. Хлопці вивантажили спорядження, і звук їхніх кроків порушив ранкову тишу.
Лінь Фен, тягнучи на плечах складні столи, стільці та парасольку, вправно обрав рівну галявину. Коли срібляста парасолька була встановлена, вона якраз закрила їх від косого ранкового проміння. Розклавши стіл, він ретельно протер його вологими серветками, а потім розставив мінеральну воду та паперові серветки. Тим часом Чень Ціраня вже примостився на березі, налаштовуючи вудку. Він обрав універсальне вудлище довжиною три і шість десятих метра з ладом два-вісім — ідеально для місцевої риболовлі. Вправними рухами він пропустив основну волосінь через кільця, прив’язав повідець із гачком шостого розміру і повністю підготував снасть.
Лінь Ху, обіймаючи важкий мангал, з гуркотом опустив його на землю і обтрусив долоні від пилу: Я беру вогонь на себе, за пів години все буде готово! — Він витяг з багажника пакунок вугілля, виклав його в мангал, розпалив за допомогою сухого спирту і встановив решітку. Коли вугілля вкрилося білим попелом, він розсунув його по краях, залишивши в центрі зону помірного жару. — Професійний підхід, інакше все згорить!
Лін Фаньчень підійшов до берега разом із Су Цін і простягнув їй легке коротке вудлище: Спробуєш? Тут тонка волосінь і маленький гачок, якраз для карася, не порветься. — Він узяв грудочку готової прикормки, замісив її з водою до потрібної консистенції і насадив на гачок. — Новачкам простіше працювати з готовою сумішшю, ніж із живою наживкою.
Су Цін тримала вудку, відчуваючи пальцями текстуру руків’я, і трохи нервувала. Лін Фаньчень став позаду неї і, обережно накривши своїми руками її долоні, навчив, як правильно тримати снасть: Лівою рукою підтримуй вудлище, правою тримай руків’я. Не треба сили, просто легкий помах, щоб не злякати рибу сплеском.
З його допомогою вона зробила перший закид. Наживка акуратно опустилася в центр водойми, а поплавець виструнчився на воді, немов крапка в кінці речення. Су Цін затамувала подих, не зводячи очей з нано-поплавця, і її долоні ледь помітно спітніли. Туман поступово розсіювався, сонце пробилося крізь хмари, і вода заграла відблисками. Поплавець ледь помітно погойдувався, і було незрозуміло, чи це від вітру, чи клює риба.
Не поспішай, риболовля вчить терпіння, — Лін Фаньчень сів на стільчик поруч і закинув власну вудку. — Дивись уважно: якщо поплавець смикається вниз або підстрибує — це клювання.
Су Цін кивнула, намагаючись заспокоїтися. На березі знову запала тиша, яку порушував лише шум вітру в парасольці та тихі розмови хлопців. Лінь Ху вже розпалив жар і викладав на решітку овочі. Лінь Фен присів поруч із Чень Ціранем, обговорюючи місця для лову.
Хвилин через двадцять поплавець, за яким стежила Су Цін, раптом пішов під воду, а потім різко підстрибнув. Риба! — вигукнула вона, інстинктивно підсікаючи. Вудка вигнулася красивою дугою, і дівчина відчула, як на тому кінці щось пручається — невелике, але живе і сильне.
Тримай, повільно підтягуй до берега, — Лін Фаньчень підійшов до неї, його голос звучав впевнено. — Не тягни занадто сильно, відчувай рибу.
Су Цін слухалася його вказівок, то підмотуючи, то відпускаючи волосінь. Ще кілька рухів — і сріблястий карась розміром з долоню опинився на поверхні, виблискуючи на сонці. Чень Ціраня швидко підхопив рибину підсаком і опустив у відро. Непогано для першого разу, удача на твоєму боці!
Су Цін дивилася на рибку, що плавала у відрі, і її обличчя розквітло щасливою посмішкою. Це так цікаво!
У цей момент з боку Лінь Ху почувся вигук: Клює! Щось велике! — Він різко смикнув вудку, та ледь не зламалася навпіл. Вода збурилася, і великий амур почав відчайдушно битися, натягуючи волосінь. Допоможіть!
Лінь Фен кинув свою вудку і кинувся на допомогу, притискаючи комель вудлища Лінь Ху, а іншою рукою підхопив підсак. Чень Ціраня обійшов збоку, щоб волосінь не заплуталася у водоростях. Діючи злагоджено, вони підвели амура до берега. Лінь Ху скомандував: Тягни! — і підсак Лінь Фена надійно зафіксував здобич вагою щонайменше півтора кілограма. Риба опинилася на траві, бризкаючи навсібіч брудом.
Оце так! Сьогодні ввечері буде запечена риба! — реготав Лінь Ху, не зважаючи на плями багнюки на одязі. — Я ж казав, що тут є велика риба!
Сонце піднімалося вище, ставало тепліше. У відрах хлопців уже назбиралося чимало здобичі: амури, карасі, срібляста верховодка. Від мангала Лінь Ху вже йшли неймовірні пахощі. Він почав з овочів: баклажани, розрізані навпіл і змащені оливковою олією з часниковим соусом, стали м’якими й ароматними; цибуля-порей, щедро полита соєвим соусом і присипана зірою, виглядала свіжою та апетитною; болгарський перець, запечений до пухирців, після зняття шкірки став ніжним і пікантним.
Спершу перекусимо овочами, — Лінь Ху простягнув Су Цін шампур із пореєм. — Тільки-но з вогню, спробуй.
Су Цін відкусила шматочок: ніжно, з ароматом зіри, зовсім не жорстко. Смачно! Навіть краще, ніж на вуличному ярмарку!
Лінь Ху задоволено засміявся і взявся за м’ясо. Курячі крильця, що маринувалися три години, ввібрали в себе аромат соєвого соусу та устричного соусу. Коли жир почав стікати на вугілля, він змастив їх медовою водою, і крильця вкрилися золотистою скоринкою. Шашлики з баранини та яловичини, нарізані рівними кубиками, танули в роті, випускаючи соковитий аромат.
Хлопці сиділи навколо мангала, їли і розмовляли. Лінь Лоюй, відкушуючи крильце, промовив: Вчора зідзвонювалися з забудовником, хочуть, щоб ми постачали матеріали для їхніх об’єктів. Я перевірив їхню репутацію — надійні хлопці, наступного тижня обговоримо деталі.
Дій обережно, — відповів Лін Фаньчень, роблячи ковток води. — Якість має бути бездоганною, ми не можемо підірвати репутацію нашої компанії.
Чень Ціраня, гризучи кукурудзу, додав: Я вивчав ринки сусідніх міст, там великий потенціал. Як тільки тут усе налагодиться, можна буде розширюватися.
Лінь Ху вставив своє слово: Розширюйтеся, скільки хочете, тільки риболовлю не пропускайте! Я знаю місце, де водяться вугрі, наступного разу поїдемо туди?
Тобі б тільки розважатися! — засміявся Лінь Фен, ляснувши його по плечу. — Але вугор — це смачно, хоч печений, хоч тушкований.
Су Цін сиділа осторонь, слухаючи їхні розмови. Сонце пробивалося крізь листя, зігріваючи обличчя. Дивлячись на те, як вони сміються, на блискучу воду, вона відчула небувалий спокій. Раніше її серце було сповнене ненависті, навіть дихати було важко, а тепер вона могла просто насолоджуватися їжею, споглядати риболовлю і відчувати тепло вітру. Таке просте, справжнє щастя, про яке вона раніше навіть не мріяла.
Ближче до четвертої вечора сонце стало лагіднішим. Хлопці зібрали спорядження, склали залишки їжі та улов. Лінь Ху дбайливо поклав великого амура в термобокс: Заберемо додому, ввечері зроблю тушковану рибу, буде ще смачніше, ніж на грилі!
Су Цін з сумом дивилася на водосховище, що віддалялося: Тут так добре, приїдемо сюди ще?
Звісно, — Лін Фаньчень повернув до неї голову, і в його очах світилася посмішка. — Наступними вихідними візьмемо намети і залишимося тут на цілий день.
Дорогою до міста Су Цін притулилася до вікна, спостерігаючи, як поля поступово змінюються висотними будівлями, але на душі було тепло. Вона згадувала ранкове хвилювання перед закидом, радість від першої спійманої рибини, смак вечері — ці маленькі моменти, як перлини, нанизувалися на нитку її нового життя.
Коли вони повернулися в місто, вже стемніло. Машина зупинилася біля будинку Су Цін. Вона відстебнула ремінь і сказала: Дякую, сьогодні було чудово.
Нема за що, — Лін Фаньчень дістав з багажника відерце з карасями. — Візьми, свіженькі, звариш юшку.
Су Цін прийняла відерце, риба в ньому ледь помітно ворушилася. Це було так по-домашньому. Наступного разу приготую вам рибну юшку.
Вона вийшла з машини, зробила кілька кроків і обернулася, щоб помахати рукою. Лін Фаньчень почекав, поки вона зникне в під’їзді, і лише тоді рушив з місця.
Повернувшись у гуртожиток, хлопці почистили рибу, і Лінь Ху, взявши на себе роль кухаря, почав чаклувати на кухні. Лін Фаньчень сидів у вітальні, згадуючи сьогоднішній день. Минуле з його сутичками та небезпеками залишилося в пам’яті, але зараз він дорожив цим спокоєм. Поруч друзі, попереду плани, і можливість зупинитися і просто пожити — цього було достатньо.
Су Цін, повернувшись додому, випустила карасів у таз і, після душу, сіла на диван переглядати фотографії. На них друзі сміялися навколо мангала, Лінь Ху гордо тримав амура, а вона сама, з шампуром у руках, посміхалася так щиро, як ніколи раніше. Вона зберегла фото в альбом під назвою Спокійні дні і пообіцяла собі берегти цей мир і цінувати кожну мить із цими людьми.
Шанхай сяяв неоновими вогнями, але в цій квартирі та в гуртожитку, де пахло рибною юшкою, ховалося справжнє щастя. Шлях попереду довгий, а вітри мінливі, але поки в серці є затишна гавань, поруч друзі, а життя йде своєю чергою — жодна буря не страшна.

Комментарии

Загрузка...