Двоє вирушили на захід, пролетівши близько ста лі. Шэнь Чэнь відчув, що його духовні сили виснажуються, і разом із Лин Инь опустився на землю, щоб перепочити.
— У світі культивації минають століття, а ми й не знаємо, який нині рік, — з гіркотою мовив Шэнь Чэнь.
— Скоро дійдемо до якогось містечка попереду, розпитаємо місцевих жителів і все дізнаємося, — відповіла Лин Инь.
Шэнь Чэнь у відповідь кивнув.
Трохи відпочивши, вони знову рушили в дорогу. Пройшовши кілька лі, натрапили на село. Лин Инь підійла до селянина, розпитала його, а потім повернулася до Шэнь Чэня з відповіддю:
— Учителю, зараз дев'ятнадцятий день шостого місяця року ї-вей.
Нині в усіх без винятку державах для відліку часу почали використовувати систему небесних стовбурів і земних гілок, де кожен цикл триває шістдесят років. Почувши це, Шэнь Чэнь мовчки підрахував роки, а потім сказав:
— Пам'ятаю, я залишив дім у рік ї-чоу і пішов у гори вчитися доопрацьовувати своє єство цілих десять років, перш ніж спуститися вниз. Тепер же настав рік ї-вей. Якщо рахувати так, виходить, що ми провели в цьому сні дуже довгий час?
Чим довше Шэнь Чэнь думав про це, тим дивнішим і незбагненнішим усе це йому здавалося. Він просто не міг повірити, що хтось здатний занурити їх у сон на кілька років, причому так, що вони нічого не помітять.
— Учителю, невже існують настільки могутні люди? — Лин Инь теж вважала це неймовірним.
— Величезний світ сповнений див. Дехто має настільки безмежні здібності... Якщо ти не займаєшся культивацією, то дивишся на них, як жаба на дні колодязя споглядає місяць на небі. Якщо ж ти ступив на цей шлях, то бачиш їх, як крихітна попелиця споглядає безкрає небо. Що довше культивуєш, то глибше відчуваєш власну нікчемність, — багатозначно сказав Шэнь Чэнь.
Лин Инь наче зрозуміла, але водночас і ні, тому просто кивнула. Раптом вона начебто щось згадала і звернулася до Шэнь Чэня:
— Учителю, коли я щойно розпитувала людей, той старий, на якого зовні я дивилася як на п'ятидесяти-шістидесятирічного, насправді виявився вісімдесятирічним.
— О? — Шэнь Чэнь здивувався, почувши це. — Чи займається він культивацією?
— Жодної духовної сили я в ньому не відчула. Проте кров і ци в його тілі бунтують і б'ють ключем, а серце б'ється дзвінко й потужно.
— Здається, це село якесь дивовижне. До того ж ми вже давно в дорозі, давай зупинимося тут на ніч, — зацікавлено запропонував Шэнь Чэнь.
Вони зайшли в село. Воно виявилося невеликим, але сповненим густого затишку звичайного людського життя. Селяни, помітивши їх, зустрічали мандрівників доброзичливими посмішками і привітно віталися. Одна сімейна пара й зовсім запросила Шэнь Чэня та Лин Инь до себе в гості.
Ті охоче прийняли запрошення і пішли слідом за подружжям до їхньої оселі. Будинок був бідним, проте дуже чистим і охайним. Господиня гостинно прийняла їх, налила кожному по чашці гарячого чаю та з усмішкою сказала:
— Пийте чай, дорогі гості, і зачекайте хвилинку! Я попрошу мого чоловіка збігати до річки й зловити пару свіжих рибин, ввечері зваримо смачної рибної юшки.
З цими словами вона повернулася до чоловіка й наказала:
— Дивись же, йди та швидко повертайся!
Чоловік відгукнувся і квапливо вискочив за двері.
Проводжаючи чоловіка поглядом, господиня з усмішкою звернулася до Шэнь Чэня і Лин Инь:
— Посидьте поки, роздивіться тут усе, не соромтеся! А я піду до кухні клопотатися, готувати вечерю.
Сказавши це, вона повернулася і пішла на кухню.
Шэнь Чэнь і Лин Инь сиділи в кімнаті, насолоджуючись цим теплом і спокоєм. Попиваючи чай, вони оглядали навколишню обстановку. Хоча тут не було розкішних прикрас, усе навколо наповнювалося дивовижною атмосферою душевного спокою.
Шэнь Чэнь підняв чашку і злегка втягнув носом повітря: тонкий аромат чаю хлинув у ніздрі, проникаючи в самісінькі легені, від чого на душі стало легко й свіжо.
— Чудовий чай, — не втримався від похвали Шэнь Чэнь і випив усе до дна.
Лин Инь теж випила чашку, а потім налила собі ще.
— Цей чай наповнений духовною енергією, дуже дивовижний річ, — оглядаючи напій у чашці, сказала Лин Инь.
— Справді дивовижний. Тільки от незрозуміло, річ у самій заварці чи у воді, — Шэнь Чэнь вийшов із кімнати до господині, яка саме зайнята клопотами. — Тітонько, у вас такий смачний чай, що це за сорт?
— Та звичайний гірський чай, — відповіла жінка.
— А вода звідки?
— Зі сільської криниці, у нас здавна всі покоління селян п'ють воду саме з неї.
— О, зрозумів, — відповів Шэнь Чэнь.
Повернувшись до кімнати, він сказав Лин Инь:
— Здається, справа в криничній воді.
У цей саме момент до будинку зайшов господар, несучи в руках двох гладких коропів. Він з усмішкою звернувся до Шэнь Чэня:
— Сьогодні пощастило, спіймав двох великих коропів!
Сказавши це, селянин узяв ніж і почав чистити рибу: зшкреб луску, випатрав нутрощі, промив усе біля води, а потім кинув у казанок — варити юшку залишили господині. Тим часом жінка поставила варитися рис у котлі, а потім узялася до приготування рибної страви.
Невдовзі щедра вечеря була готова. Шэнь Чэнь і Лин Инь розділили смачну трапезу з цими добрими людьми. Після вечері гостям виділили гостьову кімнату для відпочинку. Оскільки подружжя помилково прийняло Шэнь Чэня та Лин Инь за чоловіка і дружину, їм приготували лише одне приміщення на двох. Проте ніхто з них не став нічого пояснювати, адже вночі їм більше не потрібно було лягати в ліжко — для відновлення сил вистачало звичайної медитації.
Опівночі, під час години пацюка, Шэнь Чэнь розбудив Лин Инь, щоб разом піти поглянути на сільську криницу.
Опустилася ніч, високо в небі сяяв яскравий місяць. Селяни вже давно міцно спали, довкола панувала тиша, яку порушувало лише рідкісне цвіркунство. У селі не тримали собак, що значно полегшило шлях Шэню і Лин Инь — вони змогли непомітно вислизнути з дому серед ночі.
На ципочках двоє підійшли до криниці. Вода в ній була кришталево чистою, проте від неї віяло якоюсь загадковою таємницею. Вони уважно оглянули все довкола, намагаючись знайти щось підозріле. Однак, окрім звичайного зрубу та кам'яних стінок, нічого особливого помітити не вдалося.
У цей момент місяць повільно визирнув з-за хмар, і його яскраве світло полилося просто на воду в криниці. У місячному сяйві вони помітили дивне видовище: вода всередині ледь помітно коливалася, наче поглинаючи суть місячного світла. Від цього видовища в них широко розплющилися очі, а в серцях збудилося незрозуміле хвилювання.
— Сама так, як я й гадав! — пошепки вимовив Шэнь Чэнь, а в його очах спалахнув задерикуватий вогник.
Він зрозумів, що нарешті розгадав таємницю цього села. Шэнь Чэнь обернувся до дівчини:
— Залишайся тут наверху на варті, а я спущуся вниз і погляну.
Лин Инь мовчки кивнула. Шэнь Чэнь виклав заклинання захисту від води і стрілою стрибнув усередину.
Отвір криниці був завширшки приблизно з двох людей, але на глибині кількох чжанів вода розширювалася, утворюючи справжню простору печеру в кілька чжанів у діаметрі. Вода була кришталево прозорою, і Шэнь Чэнь міг усе чудово бачити під водою. На самісінькому дні він помітив дві яскраво сяючі кулі й спочатку подумав, що це якесь скарб. Шэнь Чэнь поплив униз, збираючись підняти знахідку рукою, але підпливши ближче, з подивом зрозумів: ніякий це не скарб, а дві круглі, витрішкуваті очі.
Це виявилася велетенська жаба попелясто-зеленого кольору. Оскільки все дно заросло зеленими водоростями, її довгий час не вдавалось розгледіти, через що Шэнь Чэнь і помилився. Духовна жаба спокійно лежала на дні, вбираючи енергію місячного світла, а її шкіра ледь помітно мерехтіла.
— Виявляється, на дні криниці прихована така могутня духовна істота, яка насичує воду енергією. Ось чому звичайні люди п'ють її і живуть довго, не відаючи хвороб, — усе зрозумів Шэнь Чэнь.
Споглядаючи перед собою цю дивовижну істоту, він відчував і радість, і жаль водночас. Шэнь Чэнь добре знав, що подібні духовні жаби трапляються вкрай рідко у світі, і в його голові пронеслося безліч думок, після чого він тяжко зітхнув:
— Ех... Хоча ця жаба принесла б величезну користь моєму самовдосконаленню, але якщо я заберу її, місцеві жителі втратять захист духовного джерела, і їхнє життя неминуче скоротиться. Я справді не маю серця чинити так егоїстично заради власної вигоди.
Попри те, що його душа була сповнена жалю і нерішучості, Шэнь Чэнь рішуче розвернувся, щоб піти.
Раптом його погляд випадково впав на дещо інше. Придивившись уважніше, він помітив у тріщині стіни криниці замуровану круглу перлину, яка випромінювала м'яке блакитне сяйво. Чоловік завмер, охоплений здивуванням і цікавістю.
— Ця перлина сповнена потужної водної сили.
Зробивши коротке вдих-видох і відчувши це, Шэнь Чэнь прийшов у невимовне захоплення. Управління безформною енергією стихій металу, дерева та вогню він уже освоїв, і тепер, здобувши перлину води, п'ять елементів остаточно замкнуться в гармонійне коло. Шэнь Чэнь простягнув руку й виколупав перлину — долоню одразу обвіяло легким холодом.
— Тільки от невідомо, чи з'явилася ця жаба завдяки перлині води, чи сама перлина утворилася через жабу.
Хоча Шэнь Чэнь не збирався завдавати шкоди іншим заради власної вигоди, та й йти з порожніми руками з печери зі скарбами він теж не збирався. Взяти щось одне — або перлину, або жабу — здавалося йому цілком справедливою угодою.
Вистрибнувши з криниці, Шэнь Чэнь за допомогою духовної сили висушив свій одяг.
— Учителю, знайшов щось цінне? — помітивши, що він вийшов, Лин Инь підбігла до нього з темряви.
Шэнь Чэнь дістав перлину. Очі дівчини заблищали, і вона щиро вигукнула:
— Яка гарна перлина!
Тоді Шэнь Чэнь розповів усе, що бачив на дні криниці. Лин Инь погодилася з ним: він вчинив правильно, не можна заради власної культивації шкодити іншим людям, якщо тільки ті не є запеклими лиходіями.
Повернувшись у кімнату, подружжя все ще міцно спало. Шэнь Чэнь сказав Лин Инь:
— Сьогодні ми отримали тут величезну користь, тому завтра перед відходом обов'язково залишимо цим людям більше грошей.
Лин Инь кивнула на знак згоди.
Наступного ранку Шэнь Чэнь і Лин Инь попрощалися з господарями. Перед від'їздом вони залишили великий злиток золота як плату за нічліг. Прості й чесні селяни наполегливо відмовлялися брати гроші, але після наполегливих умовлянь Шэнь Чэня врешті-решт узяли їх і на знак глибокої вдячності низько вклонилися гостям.
Залишивши село, двоє знайшли затишну гірську печеру. Вони сіли навпроти одне одного схрестивши ноги. Шэнь Чэнь вийняв водну перлину і за допомогою духовної енергії підвісив її в повітрі між ними.
— У цій водної перлині зосереджена колосальна енергія стихії води, яку мені одному не перетравити. У тебе тіло снігового духа, а сніг, вода й лід мають спільне коріння, тож цей артефакт принесе величезну користь твоїй культивації. Давай поглинатимемо цю енергію разом, щоб швидше прорвати межу прориву, — запропонував Шэнь Чэнь.
Лин Инь схвально кивнула.
Потоки водної сили, що виходили від перлини, заповнили всю печеру. Щоб енергія не виточувалася назовні, Шэнь Чэнь встановив навколо входу кілька захисних формацій, які одночасно служили і бар'єром, і сигналізацією. Після цього вони обидва склали печатки руками і розпочали поглинання енергії.
Дві нитки світло-блакитної духовної сили розділилися і через усі акупунктурні точки проникли в тіла Шэнь Чэня та Лин Инь, окутавши їх легким синюватим сяйвом.

Комментарии

Загрузка...