Вперше в житті Рикуочув, що справа набуває небезпечного обірту.
Виходячи з його нинішніх навичок іньян-сю, в такій ситуації він був абсолютно безсилий.
Чорний страх, що заповнив гори і поля, наче морські хвилі, одна за одною накочувався на крихкий білий бар'єр, який створив Рикуо, і розбивався об нього.
Білий бар'єр тремтів і хитався, здавалося, він ось-ось зруйнується.
Насправді, з тією Духовною силою, якою володів Рикуо зараз, і технікою [Відштовхування] з арсеналу кидо, чий порядковий номер був занадто низьким у порівнянні з іншими, він ніяк не міг стримати цей нескінченний чорний страх. Можна сказати, що за нормальних обставин цей всепоглинаючий чорний страх мав би пробити захист Рикуо ще кілька хвилин тому.
Однак досі бар'єр Рикуо все ще тримався! І все тому, що місце, де вони троє перебували в цю хвилину, було святилищем!
З давніх-давен святилища виконували не лише обов'язок поклоніння божествам, а й володіли силою придушувати злу нечисть.
Хоча це святилище давно занепало, а божество, якому тут поклонялися, кудись зникло, хай там як, колись це було місце, що захищало цілий регіон! І найкращим доказом тому слугувала божественна сила, яка танула поступово аж до сьогоднішнього дня!
Поки божественна сила, що зберігалася в святилищі, ще існувала, на цій території зберігався ефект придушення скверни.
Тільки крихітна частина цього чорного страху, якій вдавалося просочитися крізь заслін, по-справжньому вдаряла по бар'єру Рикуо.
Проте це не могло тривати вічно.
Ніч — ось коли скверна лютує найдужче. Зараз же стояло біле день, але це чудовисько за допомогою величезного страху власноруч обернуло його на ніч, що яскраво свідчило про могутність гірського ёкая.
Навіть попри те, що супротивник витрачав частину сил на протидію зовнішньому впливу, його натиск все одно змушував бар'єр хитатися. Якщо настане справжня ніч і ворог кине в бій всю свою міць, чи зможе цей бар'єр вистояти?
Найбільше Рикуо турбувало те, що святилище насправді вже не протримається довго.
По суті, саме через те, що божественна сила добігала кінця, і народився такий ёкай. Скільки ще зможуть протриматися ті жалюгідні крихти, що лишилися?
До того ж у самого Рикуо майже не залишилося Духовної сили — зрештою, зараз йому всього шість років, тож скільки може витримати його маленький запас?
На Юру та Рюдзи не доводилося й сподіватися: зараз обидва були настільки налякані чорним страхом, що заповнив гори, про яку допомогу йшлося — аби тільки під ногами не плуталися.
Створення бар'єра — справа тонка, варто припуститися найменшої помилки, і на тебе чекає неминуча смерть.
Тепер їхня єдина надія полягала в очікуванні підкріплення. Якщо старійшина з сім'ї Хакаиин досить швидко дістанеться своїх схованок з необхідними формулами, то, напевно, встигне привести помічників і врятувати їх.
Але ж старійшина вже у віці, та й ця гора розташована ой як далеко від резиденції сім'ї Хакаиин. Повернутися туди відсюди, розпорядитися, щоб люди законспектували потрібні техніки іньян-сю, потім повернутися, щоб на власні очі оцінити ситуацію, знову поїхати в клан по підкріплення і прибути назад — на все це піде надто багато часу.
Надія здавалася примарною, але Рикуо продовжував триматися.
Якщо казати відверто, Рикуо не хотів, щоб Юра і Рюдзи загинули.
До Юри та Рюдзи Рикуо і справді ставився як до молодших сестри та брата, і йому зовсім не хотілося, щоб вони тут загинули.
Тому, якщо втриматися більше не вдасться, Рикуо не бачив нічого поганого в тому, щоб розкрити свою справжню сутність.
Врата Вавилона — це одна з здібностей, яку Рикуо вже розблокував. Однак розблокував він лише саму здібність, а не енергію для неї.
Для використання Врат Вавилона спершу була потрібна магічна сила, але після переходу в інший світ джерелом енергії служила та сила, якою Рикуо користувався в даний момент.
Тобто сила страху.
Щно він задіє Врата Вавилона, випромінюваний страх не вдасться приховати, і його особистість неминуче стане відомою.
Звісно, як паливо можна було використати і Духовну силу, але на цей момент її в нього майже не лишилося — замало навіть для проведення [Звільнення справжнього імені].
Звичайна бомбардування мечами та клинками з Врат Вавилона не принесе жодної користі цій величезній горі.
Скільки б клинків не випало, вони не зможуть знищити цілу гірську вершину.
Ось чому знадобиться [Звільнення справжнього імені].
Кожна зброя, випущена з Врат Вавилона, є фантастичним скарбом, кристалом міфів і легенд, і кожна має унікальну властивість.
Існувала й така зброя, що здатна знести всю гору одним ударом.
Аби задіяти ці властивості, й потрібне було [Звільнення справжнього імені] — викрикнути справжнє ім'я скарбу, вивільнивши його міць.
Наразі у нього залишалося достатньо лише нерозтраченого досі страху, щоб виконати звільнення справжнього імені, тому, якщо старійшина не встигне вчасно, йому доведеться розкрити свою сутність ёкая.
Якраз у той момент, коли бар'єр почав тріщати по швах, а божественна сила в святилищі майже згасла, Юра підійшла до Рикуо.
— Братику Рикуо, дозволь мені допомогти!
Рюдзи теж вирішив не відставати — він став поруч із Юрою, з рішучістю в очах.
Помітивши, що обоє взяли себе в руки і заспокоїлися, Рикуо мовпки похвалив їх у душі.
Саме такі моменти життя і смерті найкраще випробовують людей. Те, що вони змогли швидко вгамувати паніку, свідчило про чудову психологічну стійкість обох.
Трохи посунувшись, Рикуо звільнив один із духовних роз'ємів бар'єра, щоб їм було зручніше вливати Духовну силу.
Те, що вони панікували раніше, ще можна було зрозуміти, але тепер, коли вони заспокоїлися, Рикуо більше не боявся, що вони зроблять помилку. Зрештою, обидва вони — пройдені тренування оммёдзи, а ключові моменти використання [Відштовхування] він пояснив їм заздалегідь.
З їхньою допомогою бар'єр знову зміцнів.
Проте Рикуо чудово розумів: усе це лише ілюзія. Рештки чорного страху та цей білий бар'єр — річ другорядна, а кінцевий результат залежить виключно від того, на скільки ще вистачить залишкової божественної сили.
Хвилина за хвилиною спливали, і бар'єр знову почав хитатися.
Рикуо зрозумів — час вичерпано.
У ту саму мить, коли він збирався скористатися Вратами Вавилона, чийсь голос долинув до його вух.
І не лише Рикуо — Юра та Рюдзи теж почули його.
— Що за небезпечні малюки? Звичайнісінькі слабкі оммёдзи. Хароицукэ і справді надто ляклива.
Обличчя Рикуо потемніло.
Юра і Рюдзи поки що не розуміли, що означає ім'я Хароицукэ, адже вони ще не досягли віку, коли читають подібні секретні справи.
Але Рикуо знав усе чудово.
Він ніяк не очікував, що Хароицукэ вже розкинула свої щупальці аж сюди, і швидше за все, таємно спостерігала за ним, а прийняла його за іншого лише тому, що він вивчав іньян-сю — вирішила, що вони просто схожі.
Зрештою, тоді, коли Хароицукэ вперше зустріла Рикуо, він саме розблокував Врата Вавилона, і його характер був переповнений пихою володаря. В очіці дівчи-акійо подібна горда й вельми сильна людина навряд чи стала б іти в учні до старого однією ногою в могилу заради вивчення іньян-сю, що суперечить її власній натурі.
І лише перестраховуючись на випадок будь-яких несподіванок, Хароицукэ побіжно натякнула цьому новонародженому гірському ёкаю.
Саме це випадкове застереження з боку Хароицукэ й поставило Рикуо в скрутне становище.
Зрештою, він не знав, чи спостерігає Хароицукэ за цим місцем у цю саму хвилину.
Раніше він демонстрував Хароицукэ лише здатність Врат Вавилона випускати клинки, але аж ніяк не звільнення справжнього імені.
Якщо він зараз застосує звільнення справжнього імені і Хароицукэ помітить це, то хіба всі ті зусилля, витрачені на те, щоб приховати Клан Нура від очей Хароицукэ, не підуть нанівець?
Попередні плани стосувалися фінальної битви, і зривати їх ніяк не можна було.
Виходить, єдиний вихід — розблокувати ще одну здібність?
Щоб не зруйнувати попередні плани та дати Юрі й Рюдзи шанс на виживання, якщо зважити всі за і проти, залишався лише цей шлях.
На щастя, вже було відомо, що головним ворогом здебільшого будуть ёкаї, а маючи надійну опору у вигляді універсальних Врат Вавилона, раннє визначення другої здібності не принесе жодної шкоди. Більше того, ця здатність допоможе ввести Хароицукэ в оману, розділивши його нинішнього та тодішнього в її очах на двох різних осіб.
Той образ, що зберігся у пам'яті Хароицукэ про нього з минулого — це ёкай, який керував потужною зливою з клинків, а образ, що закарбується зараз — сильний оммёдзи!
— Що ж, розблокуймо... моє... [Духовне тиск]!

Комментарии

Загрузка...