Час тягнувся, минула вже година. Гу Цинхань і Юй Чжицю перебували у вітальні на першому поверсі.
— Клац...
П’ять хвилин тому Юй Чжицю, якій стало нестерпно нудно, дістала пакет насіння і за цей короткий час встигла луснути більше половини. Гу Цинхань уже звик до такої її поведінки: якби вона раптом витягла з-за спини гранатомет, він би, мабуть, навіть не здивувався.
— Скільки вони вже відсутні? — запитав Гу Цинхань.
Юй Чжицю виплюнула лушпиння і ліниво відповіла:
— Годину і три хвилини. Швидше за все, щось трапилося. До речі, відчини двері, зараз почнеться злива.
— Що? — Гу Цинхань не відразу зрозумів, про що вона.
— Кажу, відчини двері, зараз піде дощ, — повторила Юй Чжицю, підганяючи його.
Гу Цинхань, буркочучи щось собі під ніс, підійшов до входу і розчахнув двері. У ту ж мить сіре небо миттєво зчорніло, і на землю обрушилися потоки води.
Гу Цинхань мовчки подумав: ти що, працюєш прогнозистом погоди?
— Чекай, вони скоро повернуться, — спокійно промовила Юй Чжицю.
Гуркіт дощу заповнив усю вітальню. Минуло ще з пів години, Гу Цинхань уже почав куняти, як раптом Юй Чжицю зневажливо пирхнула:
— І треба ж було їм вижити. Яка прикрість.
Гу Цинхань підвів голову. Крізь завісу дощу до будинку бігли три постаті. Невдовзі він розгледів, хто це: Бай Ши з іншими. Але чому їх лише троє?
— Юй! Чжи! Цю! — Бай Ши виглядав жахливо. Його одяг був просякнутий кров’ю та брудом, ніби його добряче побили, а потім кинули в багнюку. Двоє людей, що йшли за ним, були білі як стіна, їх трусило від страху, а вода з них стікала прямо на підлогу. — Я, чорт забирай, знав, що ти замислила щось лихе! Там не було ніякого старого, лише ціла хата розгніваних духів! — Повітря навколо нього почало викривлятися. — Як тільки ми увійшли, на нас напали. Якби я не підставив інших, щоб вижити, я б нізащо не повернувся, як ти того й хотіла!
Тепер, коли все розкрилося, йому більше не було сенсу прикидатися.
— Хіхі, хто ж знав, що ти такий дурний? Ти ж сумнівався в мені, але все одно повів їх туди. Якщо вже на те пішло, ти сам повірив моїм словам. Сам бовдур, а тепер мене звинувачуєш? — Юй Чжицю сховалася за спину Гу Цинханя і показала Бай Ши язика.
— Ха... ха-ха... — Бай Ши засміявся від люті, втупившись у неї поглядом, повним ненависті, ніби був готовий розірвати її на шматки. — Навіть якщо я помру, я потягну вас за собою.
— Тоді тобі варто прожити довге життя, — відрізала Юй Чжицю.
Бай Ши більше нічого не сказав і, пройшовши повз них, попрямував до своєї кімнати.
— Ходімо і ми, — Юй Чжицю плеснула в долоні, струшуючи крихти від насіння. — Принаймні ми знаємо, що цей ідіот поранений. Ой, не знаю чому, але настрій раптом покращився.
***
Після того як Бай Ши з групою повернулися в кімнату, вони більше не виходили. Юй Чжицю спустилася вниз і принесла вечерю, що стояла на столі. Хто б її не готував, пропадати добру не варто. Дощ надворі не вщухав.
— Не дивись туди, литиме всю ніч. Якщо втомився, лягай спати, — сказала Юй Чжицю, лягла на ліжко, обійняла подушку і відвернулася до стіни.
— Добре, рання пташка — здоровий сон... — пробурмотів Гу Цинхань.
Шум дощу був надто гучним, а йому доводилося спати на підлозі. Він крутився з боку на бік, не в змозі заснути. Ближче до восьмої вечора він почув жахливий крик про допомогу.
— Ти збираєшся йти? — Юй Чжицю, яка теж почула крик, підвелася на ліжку.
— Хочу глянути, хто це, — відповів Гу Цинхань. З коридору долинав не лише крик, а й знайомий звук розривання плоті, такий самий, як минулої ночі, коли духи здирали шкіру з Сю Вень.
Юй Чжицю кивнула, босоніж зійшла з ліжка, і Гу Цинхань пішов за нею. Вони підійшли до дверей і прочинили їх на вузьку щілину.
Джерело крику знайшлося швидко.
— Це один із тих двох досвідчених, — тихо промовила Юй Чжицю, гризучи ніготь. У темряві Гу Цинхань не міг розгледіти вираз її обличчя.
У кінці коридору людина, у якої не було половини тіла, повзла по підлозі, видаючи моторошні звуки тертя. Його обличчя, залите кров’ю та сльозами, було спотворене від болю:
— Рятуйте... хто-небудь, допоможіть... Бай Ши хоче вбити мене! Він змовився з духами, щоб вбити мене!
— Ого, він тільки що згадав Бай Ши? — запитав Гу Цинхань.
— Угу, — відповіла Юй Чжицю. — Але ймовірність того, що Бай Ши об’єднався з духами, мізерна. Скоріш за все, бідолаха просто збожеволів від страху.
— Допоможемо йому? Він скоро доповзе до наших дверей.
— Якщо хочеш — рятуй, у мене немає ніякого бажання втручатися.
Гу Цинхань промовчав. Якраз коли він збирався зачинити двері, у полі зору з’явилася знайома постать.
— Цинь Цзи? — вигукнув він.
Цинь Цзи вийшов із темряви, тримаючи в руках нову людську шкіру. Було зрозуміло, чия вона.
— А-а-а-а-а!!! — бідолага, що повз по підлозі, випадково повернув голову і зустрівся поглядом із Цинь Цзи. — Рятуйте... рятуйте! Тут дух! Допоможіть мені!
— Зачиняй двері, йому кінець, — Гу Цинхань не міг більше на це дивитися і першим відступив у кімнату.
— Пф, слабка психіка, — Юй Чжицю скривилася, але все ж зачинила двері.
— Як гадаєш, Бай Ши справді міг змовитися з духами? — у коридорі невдовзі запала тиша, лише почувся звук відчинених дверей. Окрім них, у живих залишився тільки Бай Ши.
— Якби хтось і змовився, то це ти, — відповіла Юй Чжицю. — Бай Ши навіть не такий симпатичний, як ти.
— Дякую, звісно...
— Які у вас із Бай Ши рахунки? І чому ти тут, та ще й у ролі новачка? — обережно запитав Гу Цинхань.
Юй Чжицю довго мовчала, а потім тихо промовила:
— Коли цей сценарій закінчиться, я все розповім. Домовилися? Я сама тебе знайду.
Гу Цинхань згадав, як зранку вона вдавала з себе ображену, і відчув дивний дисонанс. Вони проговорили ще хвилин десять, і Гу Цинхань почав засинати, аж раптом у двері постукали.
— Тільки не знову, — подумав Гу Цинхань. — Невже ті двоє прийшли по мою душу?
— Можна зробити вигляд, що ми не чуємо? — Юй Чжицю натягнула ковдру до очей і перевернулася на інший бік. — Я сплю, на добраніч.
— Ха-ха-ха! Мабуть, доведеться відчинити! — Гу Цинхань героїчно підвівся з підлоги, зробив три кроки до дверей, вхопився за ручку і різко відчинив їх. — Та ти, мать... Е-е? Цинь Цзи?

Комментарии

Загрузка...