Тоні примружив очі:
— Ти в мені сумніваєшся?
На мить атмосфера напрузилася.
Агенти за спиною Фьюри виглядали пошарпаними: на їхніх обличчях виднілися свіжі подряпини, які вітер присипав пилом, але попри такий жалюгідний вигляд, вони пильно і вкрай обережно дивилися просто на нього.
Батькові й дітям — ні, навіть Тоні, і тій стало не по собі.
— Директоре Фьюри, часом сумніви здатні принести ефект, про який ви й не мріяли, — м'яко посміхнулася Цзянь І, проте в її очах не було й натяку на посмішку, навпаки — від них віяло моторошним холодом.
Фьюри примружив очі:
— На що це ти натякаєш?
Цзянь І розвела руками з невинним виглядом:
— Та ні на що, дивлячись як ви самі це зрозумієте, великий директоре.
Якщо подумати, Цзянь І вперше виявила, що її звання провидиці настільки корисне. Іноді пару кинутих навмання слів справді справляли певне враження.
Яка приємна несподіванка...
Насправді Фьюри і сам чудово розумів, що цей напад, найімовірніше, не мав із Тоні жодного зв'язку. Але ж перед цим сталася ігра-злив секретних даних Щ.И.Т.а, і Тоні вже відкрито зізнався, що це його рук справа.
Обидві події були тісно пов'язані, тож він не міг не замислитися.
Втім... підвівши погляд на містера Старка, він трохи забарився, але все ж відступив і більше нічого не сказав. Зрештою, вдачу Тоні всі добре знали: якби це зробив він, то виставив би все напоказ із широким розмахом.
Бви брови Фьюри ледь помітно зійшлися на переніссі: невже завівся зрадник?
...
— Шефе, цього разу нам не вдалося знайти Тессеракт.
У темряві якийсь чоловік навіть не обернувся, лише ледь змахнув рукою. Від цього жесту у звітуючого стиснулося серце — він до смерті боявся в одну мить не дожити до завтрашнього світанку.
На його здивування, в кінці йому просто дозволили мирно піти, не відрубавши ні рук, ні ніг.
Можливо, у шефа сьогодні просто добрий настрій?
Він і гадки не мав, що весь цей Тессеракт був лише прикриттям. Справжнім завданням цього разу було те, що готувалося на боці Кроссбоунс, а вони... в кращому разі служили лише інструментом для відведення очей.
...
Це назвати щастям у нещасті?
Цзянь І з деяким мовчазним подивом дивилася на свій новий дім, і на її обличчі відбивалося суперечливе почуття.
Хоча Фьюри і не поспішав давати дозвіл повернутися додому, він водночас припинив тримати її під вартою у підвішеному стані — натомість надавши їй не надто високий, але й не низький статус.
— Агент Щ.И.Т.а другого рівня? — Цзянь І покрутила в руках посвідчення і кліпнула очима.
Щ.И.Т. ділився на десять рівнів. З кожним підвищенням, окрім зростання зарплати та привілеїв, значно зростав і рівень секретності інформації, до якої агент отримував доступ.
Отримати виняток і стати агентом цієї найвищої розвідувальної організації — такий поворот долі міг викликати чималу заздрість, ревнощі й лють у тих, хто роками тяжко гнув спину за книжками, але так нічого й не досяг.
Проте сама Цзянь І не відчувала особливої радості, скоріше навпаки — документ у руках чомусь здавався гарячим.
Нічого не вдієш, вона звикла бути скромною журналісткою і насправді зовсім не палала бажанням працювати на Щ.И.Т.
— Невже? — з посмішкою перепитав директор Фьюри, не поспішаючи забирати посвідчення назад, а натомість неквапливо запропонувавши: — Чом би тобі спершу не спробувати?
Зустрівшись поглядом із невдоволеним виразом обличчя дівчини, Фьюри залишився абсолютно спокійним:
— До речі, у мене зберігається чимало досьє про твоє дитинство...
Бви Цзянь І ледь помітно ворушилися.
— Щойно твій рівень агента підвищиться, ти зможеш вільно з ними ознайомитися.
Фьюри говорив із таким доброзичливим виглядом, ніби й справді щиро переймався тим, чи зможе Цзянь І відшукати власне минуле.
Тоні, який спостерігав за цим здалеку і перехоплював сигнал через прослуховування, показав у повітрі жест, даючи зрозуміти, що йому байдуже на миролюбні жести Фьюри. Знає бог: якщо там і лишилися якісь файли, хіба не простіше їх просто вкрасти? Навіщо заради цього горбатитися на нього, задовольняючись примарними обіцянками та жуючи повітряні замки.
Цзянь І заперечливо хиצнула головою — чи то звертаючись до Фьюри, чи то до Тоні.
Але зрештою вона розвернулася і пішла, так і не залишивши посвідчення у Фьюри.
— Спочатку спробую, а якщо не вийде — звільнюся в будь-який момент, — кинула Цзянь І і попрямувала геть.
Мабуть, через підвищення статусу її більше не тримали в тій крихітній камері для затриманих. Тепер у неї з'явився власний номер-люкс і навіть невеликий кабінет.
Звісно, залишати територію Щ.И.Т.а їй усе одно заборонялося.
Втім, це був один із компромісів, на які Цзянь І пішла наприкінці. Оскільки втекти все одно не вдавалося, краще вже вичавити з ситуації реальну вигоду. Спочатку забезпечити собі комфортне життя та харчування, а вже потім міркувати про інше.
Ба більше, їй навіть виділили персональну тренувальну залу.
Після пережитих подій не залишилося нічого важливішого за розвиток власної сили. Груба сила перевершує будь-яку майстерність — на цьому гіркому досвіді Цзянь І переконалася сповна.
— Чую, минулого разу ти хоч і опинилася під обстрілом, але серйозних травм так і не дістала?
Наташа, яка щойно повернулася, притулилася плечем до одвірка, ліниво окинула поглядом тренувальну програму дівчини, недбало витягла з кишені маленький ніж і, стрімко увірставшись до зони тренувань, напряму атакувала Цзянь І.
Ухилятися від летючих кинджалів і раптових ударів і без того було важко, а коли в спаринг уступила сама Чорна Вдова — завдання ускладнилося в рази.
На лобі Цзянь І одразу ж виступив рясний піт, і тренування миттєво перетворилося на справжнє випробування на виживання.
Якби не інтенсивні тренування останніх днів, вона б уже давно розгубилася і втратила контроль над ситуацією.
Успіхи дівчини Наташа бачила краще за будь-кого іншого.
Якби вона на власні очі не бачила, як абсолютно беззахисною Цзянь І виглядала раніше, було б важко повірити, що та займається бойовою підготовкою менше трьох місяців.
Уміло застосовуючи здібність до передбачення, Цзянь І щоразу якимось дивом уникала ударів суперниці всього на волосину від зіткнення, вибираючи вдалий момент для контратаки.
За кілька таких раундів дихання Наташі навіть дещо збилося.
— Сильно! — завершивши черговий етап тренування, Наташа вже не приховувала захвату в очах і більше не стримувала похвалу.
Цзянь І витерла піт і подивилася на Наташу:
— Повернулася?
У куточках губ Наташі з'явилася легка посмішка:
– Вернулась.
— А де Соколиний Глаз? — з цікавістю запитала Цзянь І.
Не встигла Наташа відповісти, як поруч пролунали знайомі кроки. На ньому все так само красувалися сонцезахисні окуляри, проте вираз обличчя вже не був настільки суворим і неприступним.
— Думаю, можеш звати мене Бартон.
Агент Бартон? Цзянь І підняла погляд і дещо здивовано відповіла:
— Я б не наважилася звертатися до вас настільки вільно.
— Чому? — Бартон щиро не розумів. — Ти ж стільки часу кличеш Наташу на ім'я, і я ніколи не чув, щоб ти називала її Чорною Вдовою.
Цзянь І примружила очі, переводячи погляд з одного на іншого, а її загадковий вигляд «хочу дещо сказати, але промовчу» ледь не змусив саму Наташу піддатись цікавості.
На щастя, залізна витримка допомогла їй утримати питання на кінчику язика і не видати власних думок.
Цзянь І зітхнула:
— Виглядаєте ви куди страшнішим за Наташу. Такий грізний, що жодна дівчина не наважиться отак просто з вами розмовляти.
— Хіба я виглядаю суворим? — Бартон відчув себе абсолютно спантеличеним, оглядаючи себе з ні до голови і намагаючись зрозуміти, у чому річ.
Цзянь І з надзвичайно серйозним виразом кивнула, підтверджуючи, що він і справді виглядає неймовірно грізно, чим остаточно розсмішила Наташу.
Посміхнувшись, та поплескала засмученого друга по плечу і втішила:
— Мабуть, річ у твоїй зовнішності.
Бартон: Краще б ти не втішала!
Цзянь І додала ще шпильку:
— Дивись, бо взагалі без дружини залишишся!
Після цих слів обличчя Наташі трохи змінилося. Бартон теж почав затинатися і, знайшовши першу-ліпшу відмовку, швидко ретирувався.
Цзянь І почухала потилицю і, підійшовши ближче до Наташі, з неприхованою цікавістю запитала:
— Можна одне питання?
Усередині Наташі все ледь стиснулося, вона машинально наготувала внутрішній захист, проте ззовні зберегла повний спокій:
— Що тебе цікавить?
Цзянь І озирнулася навколо і, переконавшись у безпеці, запитала пошепки:
— Ви з Соколиним Глазом... у вас це... ну, якісь стосунки є?
— Це яке? — навіть Наташа на секунду розгубилася, але за мить до неї дійшло, і вона розреготалася так, що аж зігнулася навпіл. Легенько клацнувши Цзянь І по лобі, вона змусила ту ображено надути губи від болю.
— Ми з Бартоном — пройдені крізь вогонь і воду друзі, і нічого більше, — пояснила Наташа. — Не вигадуй дурниць і кинь свої марні фантазії.
— Серйозно? — Цзянь І скривила губи. — Просто здавалося, що ви дуже близькі.
Наташа відвела погляд, дивлячись кудись убік, а її голос раптом став якимось відстороненим і плинним:
— Так, близькі. Таких друзів, як він, у житті зустрінеш нечасто.
...
Якщо казати про якісь радикальні й кардинальні зміни в житті Цзянь І після того, як вона стала агенткою, то хіба що цей єдиний епізод можна було назвати приємною несподіванкою.
— Це... — Цзянь І примружила очі. — Тессеракт?
Її здивування було цілком виправданим: будь-хто, побачивши перед собою цей маленький кубик, що м'яко випромінював блакитне сяйво, відчув би благоговійний трепет. Невичерпна енергія, яка сочилася з цього порівняно крихітного каменя, створювала відчуття, ніби перед ними цілий всесвіт у мініатюрі.
Ба більше, ледь глянувши на нього вперше, Цзянь І відчула, як у голові промайнули швидкі та розмиті уривки спогадів.
Видінь було чимало — заплутаних і хаотичних. Якби не щоденні виснажливі тренування, той раптовий удар і запаморочення змусили б її похитнутися, і тоді Фьюри помітив би її слабкість.
— Які твої враження? — запитав директор Фьюри.
Цзянь І ковтнула слину і повільно відповіла:
— Дуже красиво. І дуже потужно.
Слова були щирими, проте зовсім не тим, чого очікував Фьюри.
Він чомусь думав...
Втім, неважливо. Будемо сподіватися, що це просто його параноя.
— Скажіть, чому ви називаєте його Тессерактом? — запитала Цзянь І.
Фьюри здивовано перевів на неї погляд: він ніяк не очікував, що дівчина почне чіплятися за такі другорядні дрібниці, замість того щоб зосередитися на суті.
Цзянь І не зупинялася і продовдила допитуватися:
— Хіба лише через те, що він схожий на кубик Рубіка?
На це у Фьюри вже не знайшлося слів.
Хоча це був лише спосіб Цзянь І перемкнути увагу, в її словах все ж була доля істини.
Поставивши це питання, вона чітко відчула емоції, які випромінював цей блакитний камень — вони були наповнені якоюсь м'якою, беззахисною тугою.
Щемливою і водночас кривдною.

Комментарии

Загрузка...