Дні минали, спливаючи, немов вода, у поті та наполегливій праці.
Життя Цзян Цінбай увійшло в надзвичайно простий, але неймовірно насичений ритм. Щодня, ще до світанку, вона прокидалася і, користуючись моментом, коли сонце лише починало з’являтися, а холод був найлютішим, виходила на подвір’я для фізичних тренувань. Це був найкращий час, щоб загартувати волю та звикнути до екстремальних умов.
Присідання, стрибки жабою, біг човником... Вона використовувала найпервісніші методи, витискаючи з цього тіла кожну краплину потенціалу. Меридіани після очищення кісткового мозку нагадували розширені русла річок: хоч і залишалися тонкими, вони вже могли витримати потік значно потужнішої енергії. Кожен ковток духовної джерельної води, випитий на межі виснаження, діяв як ефективний відновлювальний засіб та джерело енергії, що дозволяло їй після короткого відпочинку знову кидатися в бій з іще більшими навантаженнями.
Піт просочував тонку одежу і в холодному ранковому повітрі перетворювався на крихітні кристалики льоду, що прилипали до розпаленої шкіри, приносячи пронизливий холод, але вона не звертала на це жодної уваги. Досвід виживання та бойових дій у значно суворіших умовах у минулому житті змушував її лише зневажливо хмикати у відповідь на таку дрібницю.
Після фізичної підготовки наставав час відновлення та адаптації бійцівських навичок.
Її суперником була товста стовбур старої софори на подвір’ї та саморобний мішок, набитий піском, обмотаний мотузкою та старі ганчірками.
Пан! Пан! Пан!
Глухі удари ритмічно лунали в тиші ранкового подвір’я. Кулаки, лікті, коліна, стопи — кожна частина тіла перетворювалася на зброю, що з різким свистом врізалася в дерево та мішок.
Спочатку це тіло зовсім не могло витримати тих складних і вибухових комбінацій, що зберігалися в її пам’яті. Бракувало сили, швидкості, гнучкості. Високий удар ногою міг призвести до втрати рівноваги через слабкість м’язів кору, а стрімкий удар ліктем — до травми через недостатню міцність суглобів.
Але вона не поспішала.
Вона сповільнила темп, розкладаючи кожен рух на складові. Починаючи з базової стійки, техніки нанесення удару та дихання, вона крок за кроком повертала м’язову пам’ять, постійно коригуючи її, щоб пристосуватися до цього нового тіла, яке швидко розвивалося.
Простір духовної джерельної води став її найнадійнішою опорою. Незначні м’язові розтягнення та дискомфорт у суглобах, спричинені тренуваннями, швидко минали під цілющим впливом води. А ледь помітне покращення ментальної сили дозволяло їй ще тонше контролювати своє тіло, чіткіше відчувати траєкторію руху енергії між м’язовими волокнами, що дозволяло постійно вдосконалювати техніку.
З часом зміни стали очевидними.
Її удари більше не були легкими — тепер вони несли в собі справжню силу, залишаючи чіткі відбитки на корі старої софори. Її кроки ставали все спритнішими, а під час різких маневрів з-під ніг здіймався пил. На колись худих руках та ногах почали проступати плавні, сповнені сили м’язові лінії. Хоча вони ще не були надто помітними, прихована в них вибухова сила вже почала заявляти про себе.
Того дня вона вирішила спробувати серію прийомів ближнього бою, якими найкраще володіла в минулому житті — мікс із крав-мага, дюймових ударів він-чунь та спецназівської техніки миттєвого вбивства.
Вона заплющила очі, зробила глибокий вдих, і в її свідомості чітко спливла кожна деталь руху. Наступної миті вона рушила!
Її постать метнулася вперед, мов гепард. Це вже не було незграбне відпрацювання, це був рух, сповнений рішучої, хижої люті!
— Ха!
З коротким вигуком вона ухилилася від уявного прямого удару, лівою рукою, мов змія, вчепилася в зап’ястя ворога, а правою, вклавши у рух коротку вибухову силу, різко вдарила ліктем вперед! Рух був швидким, як блискавка, а удар — чітким, як грім!
Бам!
Від глухого удару саморобний мішок сильно захитався, а пісок всередині зашурхотів.
Не зупиняючись, вона використала інерцію для розвороту, завдала стрімкого удару ногою знизу, а потім перейшла до безперервної серії коротких ударів. Кулаки, лікті, коліна, ноги — все злилося в один потік, що поєднував напад, захист та контратаку. Рухи були плавними, але безжальними, сповненими практичної ефективності та справжньої краси бою.
Закінчивши серію, Цзян Цінбай вирівнялася, важко дихаючи, з дрібними краплями поту на скронях, але її очі сяяли неймовірним блиском!
Вийшло!
Хоча до сили минулого життя було ще далеко, те знайоме відчуття повернулося! Техніка, темп атаки, відчуття моменту — все те, що було вкарбоване в її душу, тепер швидко зливалося з цим новим тілом.
Вона відчувала: якби зараз їй довелося зіткнутися з таким дорослим чоловіком, як Цзян Фухай, навіть без використання спеціальних прийомів, лише за рахунок швидкості та сили, вона б легко збила його з ніг. А якби застосувала свою техніку, то навряд чи троє чи п’ятеро міцних чоловіків змогли б наблизитися до неї!
Це була впевненість, що приходить разом зі справжньою силою.
Вона підійшла до чана з водою, зачерпнула ківш холодної води й вилила на себе. Холодний шок бадьорив. Відчуваючи, як у тілі вирує кров і наповнює його сила, вона не змогла стримати посмішку.
Це відчуття того, що стаєш сильнішою крок за кроком і береш долю у власні руки, було просто чудовим!
Надвечір вона не стала проводити виснажливих тренувань, а перейшла до іншої важливої справи — підготовки до стрільби.
Звісно, у неї не було зброї. Але був досвід минулого життя і майже інстинктивна м’язова пам’ять.
Вона знайшла кілька камінців різного розміру і вугіллям намалювала на стіні подвір’я кілька простих концентричних кіл замість мішені.
Вправа була простою — метання.
Це була не дитяча забава. Вона тренувала силу зап’ястя, стабільність, окомір, а також точний розрахунок траєкторії та падіння. Це були основи стрільби.
Вона стояла на певній відстані, вирівнюючи дихання, з поглядом гострим, як у яструба, зосередженим на мішені. Різкий рух зап’ястям, і камінець вилетів, злегка розсікаючи повітря.
Плясь!
Камінець влучив у стіну, але дещо осторонь від центру.
Вона не занепала духом, змінила стійку і кинула знову.
Плясь! Плясь! Плясь!
Монотонні звуки ударів продовжували лунати на подвір’ї. Спочатку камінці здебільшого летіли повз ціль, але з кожною спробою, з кожним відчуттям сили, її влучність почала стабільно зростати.
Легке покращення ментальної сили зіграло свою роль. Її концентрація стала вищою, а контроль над силою та кутом кидка — точнішим.
Коли вечірнє сонце забарвило подвір’я в теплий золотавий колір, вона вже могла влучати в намальоване коло сімома-вісьмома камінцями з десяти.
Це був успіх не лише в метанні, а й доказ того, що координація рук та очей, просторове сприйняття та контроль над м’язами відновлюються.
Настала ніч.
Цзян Цінбай сиділа на кані, схрестивши ноги, спрямовуючи енергію духовної води на відновлення втомленого після тренувань тіла, і водночас аналізувала результати в думках.
Фізична форма значно покращилася, бійцівські навички частково повернулися, базова підготовка до стрільби йшла за планом. Але найголовніше — те, як вона використовувала простір духовної води та розвивала ментальну силу, відкривало перед нею нові горизонти.
З такою швидкістю, коли розпочнеться набір до армії, вона мала повну впевненість і силу, щоб виділитися серед багатьох претендентів!
Вона подивилася у вікно на яскраве місячне світло, її погляд був сповнений рішучості та очікування.
Кайдани тіла руйнувалися, зерно сили вже проросло.
Їй здавалося, що вона вже чує звуки сурм, які лунають з далеких військових таборів.
Епоха Цзян Цінбай, супроводжувана все сильнішим биттям її серця, стрімко наближалася!

Комментарии

Загрузка...