Темрява крок за кроком підступала до будівлі. Тіні повільно просочувалися крізь щілини скляних дверей і, стелячись по підлозі, тягнулися до ніг Гу Ши.
Здригнувшись, він інстинктивно відступив, притримуючи монокль на правому оці, і спробував опанувати себе.
— Спокійно. Навіть якщо настала ніч, це ще не кінець. Поки не вдарила одинадцята, можна вийти назовні.
Однак у холі не було жодного годинника, і Гу Ши не міг визначити точний час. Без жодних підказок цей дивний світ міг будь-якої миті перестрибнути через проміжні години прямо до півночі. Кожна секунда була на вагу золота.
Він переліз через напіввідчинене вікно до чергової кімнати, схопив велику в’язку ключів і кинувся назад у хол.
— Де ж тут пульт керування?!
Гу Ши вибрав випадковий коридор і побіг уперед. Пробігши зовсім трохи, він помітив табличку, що звисала зі стелі:
«Гуртожиток персоналу ↑»
«Вбиральня ↑»
«Пульт керування ↓»
— Твою ж матір, не в той бік!
Коли людині не щастить, вона примудряється обрати неправильний варіант навіть там, де їх всього два. Гу Ши розвернувся і помчав у протилежний коридор. Ключі на кільці в нього на поясі безперервно брязкали.
У коридорі ставало дедалі темніше, ввімкнулося аварійне освітлення, ледь розсіюючи морок. На щастя, цього кволого світла вистачало, щоб розгледіти вказівники і не заблукати в повній темряві. Як правило, такі стратегічні приміщення, як пульт керування, розташовувалися в найглибшій частині будівлі — так було і тут.
Зробивши кілька поворотів, Гу Ши нарешті побачив у кінці коридору двері з табличкою Пульт керування. Він налетів на них і смикнув за ручку. Зачинено.
— Добре, що я не забув ключі!
Він витягнув величезну в’язку і почав вивчати написи на кожному з них. У напівтемряві, з мікроскопічним почерком і незліченною кількістю ключів, у нього зарябіло в очах. Здавалося, ще трохи — і почнеться глаукома. Нарешті на непоказному маленькому ключику він помітив напис Пульт керування. Гу Ши вихопив його і міцно стиснув у кулаці, щоб той не загубився серед інших.
Вставивши ключ у замкову щілину, він повернув його двічі проти годинникової стрілки. Клац-клац — двері відчинилися.
Увійшовши всередину, Гу Ши насамперед почав шукати на стіні вимикач. Він обмацав усе навколо, але скільки б не клацав перемикачем, світло не загорялося. Схоже, систему освітлення всього центру безпеки було повністю знеструмлено. Втім, судячи з того, що аварійні лампи та автоматичні двері на вході все ще працювали, внутрішні мережі будівлі мали функціонувати нормально.
Оскільки світло увімкнути не вдалося, Гу Ши довелося обережно просуватися в повній темряві. Раптом його рука натрапила на тверду горизонтальну поверхню — мабуть, стільницю. Потім він намацав на столі якийсь довгастий предмет. За формою і текстурою це було те, що треба!
На дотик він знайшов знизу м’яку кнопку. Натиснув — і яскраве, майже сліпуче світло залило кімнату, вдаривши Гу Ши по очах.
— Чорт, осліпну ж!
Він відвів ліхтарик убік і зачекав, поки зір відновиться після кольорових плям.
— Треба ж, тут був ліхтарик. Принаймні більше не доведеться йти навпомацки. От тільки скільки в ньому заряду...
Гу Ши зачинив двері й почав світити ліхтариком по кімнаті. Приміщення було невеликим. У глибині висів величезний екран, призначений для моніторингу прогулянкової зони озера Цяньцзи, але зараз він був вимкнений. У центрі стояла складна консоль з кількома старими моніторами та системними блоками, а поряд лежали різнокольорові перемикачі та важелі. В іншому кінці кімнати стояли залізні шафи та стіл, завалений паперами — саме там він знайшов ліхтарик.
Гу Ши підійшов до консолі і знайшов червону кнопку з написом Вимикач живлення. Він натиснув її — пролунав глухий звук, і на панелі загорілися індикатори.
— Є живлення! Чудово!
Збуджений, він почав шукати важіль відкриття воріт парку. Невдовзі в кутку консолі він знайшов потрібний важіль під прозорою кришкою, підписаний як Перемикач воріт парку. Гу Ши відкинув кришку і вже потягнувся, щоб перевести важіль у положення Відкрито.
Раптом його рука завмерла в повітрі, наче скам’яніла. Це відчуття повної втрати контролю над власним тілом...
— Щоразу, як я прокидаюся, бачу, що ти вляпуєшся в якісь неприємності. Може, наступного разу, коли я буду в сплячці, мені просто вкрасти твою свідомість, а повернути вже після пробудження?
Знайомий, легковажний голос пролунав у голові Гу Ши. Він був шокований.
— Ти ожив?
Гу Ши спробував пояснити ситуацію, одночасно намагаючись іншою рукою схопити важіль.
— Швидше, немає часу пояснювати! Ми повинні покинути озеро Цяньцзи до одинадцятої, інакше ми сьогодні помремо!
Проте друга рука теж завмерла в повітрі, не підкоряючись господареві.
— Ти з глузду з’їхав? Що ти робиш?!
Гу Ши відчайдушно боровся, але руки залишалися нерухомими. Від різкого руху монокль зіскочив з його ока і з дзенькотом упав на консоль.
Цей гад... Він таки був у змові з тією потворою! Стільки часу прикидався, щоб у вирішальний момент встромити мені ножа в спину!
Прокляття, прокляття, прокляття...
Ненависть, що вирувала в душі Гу Ши, здавалося, була готова поглинути його розум.
— Я так і знав, що все не буде так просто...
Голос відлунював у його запаленому мозку, виділяючись на тлі хаосу думок. Раптом мислення Гу Ши на мить зупинилося. Йому здалося, що нічого не сталося, або ж щось невидиме розвіялося в повітрі, і в його голові наче стало порожньо.
Через мить Гу Ши прийшов до тями, і контроль над руками нарешті повернувся.
— Отямився?
Почувши це, Гу Ши одразу зрозумів, що сталося. Очевидно, він знову потрапив під вплив істоти.
— Але чому ця потвора так наполегливо змушувала мене відчинити ворота? Яка їй вигода від того, що я втечу? — спантеличено запитав Гу Ши.
— А хто сказав... що вона хотіла, щоб ти втік?
Під тихий шепіт голосу рука Гу Ши з ліхтариком повільно піднялася і спрямувала промінь світла на стіну ліворуч. Там висів годинник, стрілки якого вже перетнули позначку одинадцятої.

Комментарии

Загрузка...