Двоє шукали цілий день, час від часу натрапляючи на лісорубів, які, розмахуючи сокирами, люто кидалися на них. Однак усіх їх Юнь Сяо безжально рубав своїм мечем.
— Ну скільки можна шукати? Ми ж майже все обійшли! — невдоволено надувши губки, пробурчала Меньу Цзінлін.
— Можливо, він ще не з’явився. До того ж, ми ще не все перевірили, — хоча Юнь Сяо теж нервував, як чоловік він мав зберігати спокій. У протистоянні майстрів перемагає той, у кого більше витримки.
— Як це не з’явився? Неможливо. Може, його вже хтось убив? — Меньу Цзінлін раптом осяяло: тільки так можна було пояснити, чому на старті гри всі монстри вже оновилися.
— Можливо, і так... Стій, ні, ось він! — Юнь Сяо вже хотів погодитися з нею, але раптом помітив у далекому кутку незвичайного лісоруба. Високий, вухатий, з дикою, перекошеною від люті гримасою, що виглядала значно страшніше, ніж у звичайних робітників. У руках він тримав масивну сокиру. Хоча відстань була великою, Юнь Сяо одразу впізнав ціль, і його скепсис змінився посмішкою.
— Справді! Он він! — Меньу Цзінлін простежила за його поглядом. Хоча вона ніколи раніше не бачила боса, вигляд ватажка лісорубів викликав у неї захват.
— Швидше геть! Ми тут зачищаємо територію...
Тільки-но Юнь Сяо з Меньу Цзінлін зібралися кинутися вперед, як з боку міста Фенлінь з’явилося десятків півтора гравців. Вони йшли впевнено, поводячись як господарі життя. Юнь Сяо, звісно, не звернув на них уваги й продовжував рухатися до ватажка.
— Гей! Ви що, глухі? Наш клан «Дика зграя» орендував усю лісопильню, ми проводимо зачистку! — коли Юнь Сяо спробував обійти їх, шлях йому перегородили.
— Дика зграя? Орендували? Вперше чую, щоб у цій грі можна було орендувати локації, — Юнь Сяо нахмурився. Він і так був роздратований довгими пошуками, а тепер, коли ціль була так близько, йому заважали.
— Друже, ми всі тут ледь перетнули десятий рівень, до того ж з одного міста. Зазвичай ми маємо допомагати одне одному, але сьогодні у «Дикої зграї» тут свої справи. Прошу, відійдіть, щоб потім не довелося шкодувати про наслідки, — тон того, хто говорив, був рівним і спокійним, чи то щирим, чи то награним, але відмова не приймалася.
Юнь Сяо миттєво застосував «Око орла».
【Куан Шао】
Клас: Стрілець
Рівень: 13
Оглянувши інших, він побачив, що більшість гравців були 11-12 рівнів, а двоє — ледь досягли десятого.
— Робіть свої справи. Я закінчу з босом і піду, — Юнь Сяо вирішив призупинитися, бо тон Куан Шао став менш агресивним. Втім, йому було байдуже, чи це гра на публіку — саме ім’я ватажка вже говорило про те, що перед ним не найкращі люди.
— Брате, ватажок лісорубів саме там. Мене він зніс двома ударами, — прошепотів один із підручних на вухо Куан Шао. Вони тренувалися неподалік на ведмежатах 15-го рівня, і коли дізналися про боса, Куан Шао одразу зібрав своїх «елітних» бійців. Він сподівався вибити круте спорядження, щоб швидше прокачатися. А втрата рівня — дрібниця, яку легко виправити з гарною екіпіровкою.
— Ми попереджали. Якщо загинете — не звинувачуйте нас. Що ви взагалі тут робите? — Куан Шао стримував бажання напасти першим. Він любив хизуватися, але розумів, що клан ще слабкий, і погана репутація йому не потрібна.
— Та нічого особливого, просто виконуємо завдання. Ми вб’ємо боса і відразу підемо, — відповіла Меньу Цзінлін, відчуваючи недобре. Але якщо вони підуть зараз, доведеться чекати на чергове оновлення боса, а це було неприпустимо.
— Завдання? На ватажка? Сміливо, але цей бос наш. Чекайте наступного разу, — Куан Шао ледь помітно посміхнувся, хоча був вражений їхньою відвагою. Він сам знав, що це завдання 19-го рівня, і поодинці боса не здолати.
— З якого дива він ваш? Ми перші його знайшли! — обурилася Меньу Цзінлін.
— Я його знайшов! Мене він навіть убив, — втрутився той самий підручний, наче смерть від боса була чимось почесним.
— Якщо тебе вбили, це ще не означає, що він твій. Ви відійдете чи ні? — Юнь Сяо втратив терпіння. Їхня зверхність була очевидною — вони звикли тиснути на інших.
— Ха! Ви що, хочете кинути виклик дванадцятьом? Я відправлю вас на той світ! — Куан Шао скинув маску. Він вважав, що його елітні бійці, які вже пройшли першу зміну класу, легко розправляться з новачками.
— Самі винні, — Юнь Сяо підняв меч, його погляд став холодним. Лівою рукою він природним рухом відсунув Меньу Цзінлін собі за спину.
— Не дивно, що такий зухвалий — розраховує на свій меч. Хлопці, фас! Заберіть у нього зброю! — очі Куан Шао спалахнули жадібністю, коли він побачив клинок Юнь Сяо.
-11
-15
-9
Це було схоже не на атаку, а на те, що вороги самі натикалися на його броню. Для Юнь Сяо це був перший досвід PK, і він відчув сплеск адреналіну, перевіряючи свою витривалість.
— Як таке можливо?! Чому так мало? Звідки в нього такий захист?! — натовп був приголомшений. Гра йшла лише два дні, різниця в силі не мала бути такою разючою.
Юнь Сяо не лише мав максимальні показники сили та витривалості, а й носив повний комплект екіпірування 15-го рівня, захищений технікою Сюаньтянь. Без бонусів від зміни класу пробити його захист було майже неможливо.
— Ну що, ви закінчили? Тепер моя черга! — не використовуючи навичку «Примарний слід», Юнь Сяо все одно рухався набагато швидше за супротивників.
— У нього слабка атака! Оточуйте, виснажуйте його запаси зіллями! — крикнув Куан Шао, сподіваючись, що Юнь Сяо вклав усі очки лише у витривалість.
-312!
Юнь Сяо вибрав ціль і одним ударом відправив гравця на переродження.
— Ба-бах!
У головах глядачів пролунав вибух. Це він називає слабкою атакою? У більшості гравців запас здоров’я був 200–300 одиниць. З таким захистом, швидкістю та нищівною атакою цей хлопець був справжньою загрозою.
Юнь Сяо не давав їм часу на роздуми, проносячись крізь лави ворогів.
— Усі на дівчину! — знову закричав Куан Шао, відчуваючи, що ситуація виходить з-під контролю, і сам кинувся в бій.
— Твою ж матір, хто посміє її чіпати! — Юнь Сяо, до цього спокійний, розлютився не на жарт. Його крик змусив нападників на мить заклякнути, але вони все одно продовжили рух.
-43
Той, хто біг попереду, вже передчував розправу над красунею, але Меньу Цзінлін лише зневажливо пирхнула. Вона була не такою простою, як здавалося. Побачивши, що Юнь Сяо справляється, вона почала обстрілювати ворогів з лука, тримаючи дистанцію.
— Чорт, вона ще й швидка! — подумали переслідувачі. Юнь Сяо, переконавшись, що вона в безпеці, зосередився на решті покидьків.
— Вам нікуди не втекти! Примарний слід!
Швидкість Юнь Сяо зросла в рази, за ним потягнувся шлейф тіней.
— Боже, він взагалі гравець? Може, це людиноподібний бос? — ті, що залишилися, кинули зброю. Вони не встигали навіть замахнутися, як отримували чотири-п’ять ударів поспіль.
Менш ніж за хвилину все було закінчено. Куан Шао з розпачем дивився, як його «еліта» гине, так і не зумівши жодного разу поранити ворога.
— Сін Чень, ти такий крутий! Ти що, син чи онук голови корпорації Тен Ю? Чи ти взагалі не гравець, а якийсь суперрозумний бос? — Меньу Цзінлін підстрибом підбігла до нього, засипаючи питаннями.
Побачивши, що Юнь Сяо мовчить, вона простягнула руки:
— Якщо ти справді бос, дай мені якийсь артефакт, і я обіцяю більше тебе не чіпати.
— Дурненька, верзиш казна-що, — Юнь Сяо клацнув її по лобі. — Збирай трофеї, які ці ідіоти залишили, і йдемо виконувати завдання.
Він розвернувся і пішов до ватажка лісорубів, не звертаючи уваги на Меньу Цзінлін, яка показувала йому язика.
— Ну й не треба, — пробурмотіла вона, починаючи збирати подарунки, які залишили Куан Шао та його поплічники.

Комментарии

Загрузка...