Те люди заслужили на яскраве та чудове життя — вони народилися для того, щоб жити на повну, а потім боротися за власні ідеали, а не згинути в якомусь закиданному кутку. Це просто безглуздо. Тоді він не зміг змінити власну долю, але зараз міг докласти всіх зусиль, щоб змінити їхню.
— Пане Системе, більше такого не повториться, — Киёхара Сэйрин прибрав з обличчя будь-які емоції та попередзив: — Більше не приховуй від мене подібне.
Зробивши коротку паузу, він додав:
— Я їх врятую. Я кажу це цілком серйозно.
— Пане Голово, вам їх не врятувати. Саме через те, що вони приречені піти, Система вирішила приховати ці спогади, аби позбавити вас зайвих турбот і болю, — Система No1107 відігнав геть усілякі безглузді думки і теж відповів серйозно: — Ви самі ледь дихаєте, то як збираєтеся рятувати інших?
— Тоді я поставлю на кін власне життя, щоб врятувати їх, — його слова пролунали вагомо й непохитно.
— Вам це не під силу.
Система No1107 провів поруч із ним стільки років і чудово знав вдачу свого Голови: той жив просто заради того, щоб жити. Типовий лежачий камінь. Люди часто кажуть, що горбатого могила виправить, і він також не вірив, що його Голова здатен на зміни. Продовжувати ось так жити, чіпляючись за життя — це вже максимум, на який була здатна ця людина.
Ба більше, тут не допоможе просте бажання самого Голови щось змінити. Це питання виходило на зовсім інший рівень. У світі багато речей, які неможливо здійснити лише тому, що тобі так хочеться і ти готовий докласти зусиль — як от те, що пан Голова намагається зробити зараз.
— Я зможу, — уперто відповів Киёхара Сэйрин. Навіть якщо не можна, то мусить бути можна.
У спокійних і невинних на вигляд сріблясто-блакитних очах чорноволосого юнака застигли крижаний холод, рідкісна гострота, рішучість іти на все наодинці й безумство, готове заради цього пожертвувати життям.
Він не дозволить тим яскравим і палаючим франжіпані та ірисам зів'янути. Він змусить їх розквітнути на повну силу, цвісти цілий рік і назавжди зберегти щиру та палку віру в життя — він анінайменшого разу не дозволить їм піти його стопами.
Навіть якщо він розіб'ється на тисячу уламків, навіть якщо знову порине в темряву — чи то втопиться в глибинах океану, чи то впаде з високого будинку, чи то стане об'єктом загального засудження і зневаги — йому байдуже.
Він дбає лише про те, щоб його кохані люди назавжди, назавжди залишилися такими ж, як сьогодні, і щоб їхнє життя відповідало тому, чого колись бажала йому власна родина: «Будь ласка, живи щасливо і радісно, незалежно від того, чи будемо ми поруч». Він хотів, щоб ці дурники уклали з ним таку саму угоду.
Його рідні вже показали йому приклад, і він вірив, що теж зможе це зробити.
Але він у жодному разі не дозволить цим надмірно прямолінійним бовдурам дізнатися про це — він геть не хотів, щоб його жертви стали для них важким тягарем, який лише тягнутиме їх униз до загибелі, перетворюючи на ще одну копію його самого: людину, що з енергійної та повної сил перетворилася на ходячого мерця.
Рятувати — так усіх до єдиного; робити — так мовчки. Інакше це принесе лише додатковий біль і жодної користі. До того ж він не хотів бути жалюгідною людиною, яка вимагає вдячності за послугу і благає про співчуття ціною власних страждань.
Він не хотів, щоб вони втратили своє первинне сяйво, як він колись, і не хотів виглядати жалюгідним чи винним — чи тим паче викликати ненависть.
Він хотів бути сонцем. Палаючим, сяючим сонцем.
— Ну то й робіть це, — символічно застереживши, Система No1107 без вагань відмовився від подальших спроб зупинити його. Усе одно це марно.
Дехто не плаче, доки не побачить труну, не повертає, доки не вріжеться в глуху стіну, а його Голова не покаявся б, навіть якби побачив труну й урізався в стіну.
Проте, хай там як, а здоровий глузд усе одно підказуватиме Голові, що це неможливо, і з часом він сам усе кине.
— Звісно, я це зроблю.
Чорноволосий юнак пильно дивлявся в порожнечу перед собою:
— Пане Системе, ви ж знаєте і розумієте мене краще за всіх. Ми обидва — ті, кого залишили позаду. Отримавши такий цінний подарунок після всього пережитого відчаю, я вірю, що ніхто на моєму місці не відпустив би його просто так.
— Ви будете на моєму боці? — тихо запитав Киёхара Сэйрин. — Станете захищати цей скарб разом зі мною?
— Я назавжди на вашому боці. І це серйозно. Але, Сэйрине, якщо для вас цим скарбом є ті п'ятеро товаришів, то для нас єдиним скарбом є лише ви.
— Проте, пане Голово, маю нагадати вам одну річ, — холодно й безжально вказав Система No1107 на фатальну проблему: — Ви дещо переграли зі своєю акторською грою під час вступу. Будь ласка, зверніть на це найсерйознішу увагу.
— ...Добренько.
***
Мацуда Дзимпей з роздратованим виразом обличчя чатував біля лікарняного ліжка, не знаючи собі місця.
— Мацу-чан, годі вже тупати. Від твого тупоту в мене голова болить, — Хагивара Кэндзи знеможено схилив голову.
Мацуда Дзимпей припинив нервово смикати ногою, кинув на нього косий погляд:
— Не звалюй усе на мене, Хагі, хіба ти не робив те саме?
— ... — Хагивара Кэндзи замовк і більше нічого не казав.
Юнак із понурими очима спирався спиною об підвіконня, а вираз його обличчя був похмурим і нечитатним.
Сувору та інші щойно пішли, а вони вдвох залишилися вартувати Кіо. Лікар сказав, що стан у цілому непоганий: оскільки водій вантажівки встиг зреагувати і вчасно натиснути на гальма, травми пацієнта виявилися не надто серйозними, і після того, як він прийде до тями, достатньо буде тижневого спостереження в лікарні.
Але проблема полягала в тому, що минуло вже майже три дні, а Кіо так і не прокинувся. Це викликало в них неабияку тривогу.
— Невже він розбив собі голову, коли ми тоді перекинулися, і тепер став придуркуватим?
— ...Якщо він не прокинеться найближчим часом, я як слід його відлупцюю, — Мацуда Дзимпей поміняв схрещені ноги місцями, а потім знову роздратовано підвівся: — Хагі, я вийду назовні, подихаю свіжим повітрям.
— Угу.
У білій лікарняній палаті знову запала тиша. Хагивара Кэндзи мовчки спирався на стіну біля вікна, спокійно дивлячись на худорляву постать на ліжку.
Неймовірно сильний у всіх відношеннях Кіо серед їхньої шістки виглядав найбільш байдужим, часто з байдужим виглядом і незмінною посмішкою на обличчі, але насправді щоразу, коли щось ставалося, він без жодних вагань кидався на передову. Як і цього разу — Кіо врятував дівчинку, яка вибігла на дорогу, а сам потрапив під колеса і знепритомнів.
Прямо як казав маленький Фуруя — які ж вони жалюгідні. Не помітили вчасно дівчинку в небезпеці й не змогли зупинити друга, який кинувся на проїжджу частину.
Погляд Хагивари Кэндзи важко впав на Киёхару Сэйрина, а в голові роїлися тисячі думок.
Тож ледь чорноволосий юнак розплющив очі, як одразу побачив свого довгострокового друга з понурими очима і напівдовгим волоссям, який у світлі жовтого передвечірнього сонячного проміння впритул дивився на нього.
Він швидко взяв себе в руки, не видавши ані найменшого хвилювання. Проте, побачивши великі написи, що висіли просто над головою його товариша, Киёхара Сэйрин ледь стримався, аби не вилаятись.
— ... — Вибач, Хагі, але зараз я тимчасово не хочу тебе бачити.
— Ріне!! — Пробудження Киёхари Сэйрина виявилося несподіваним, Хагивара Кэндзи не встиг отямитися, як зустрівся поглядом із його сріблясто-блакитні очима, на мить завмер, а потім радісно вигукнув.
Однак чорноволосий юнак мав сповнений нудьги вигляд і зовсім не прагнув спілкуватися. Спостерігаючи за його мімікою, Хагивара Кэндзи навіть відчув, що товариш нібито не хоче його бачити.
— Ріне? — обережно обмовився Хагивара Кэндзи.
Чорноволосий юнак рішуче відвернув голову, вважаючи за краще дивитися у стіну, а не на нього.
— ?
Киёхара Сэйрин сховав обличчя в подушку, ламано бурмотів щось під ніс і, звиваючись на манер гусениці, ледь помітно відсунувся вбік.
Чорт забирай, щойно він бачить Хагі, як перед очима чітко маячать слова Вибух при виконанні обов'язків, від цього просто нудить!
Найближчим часом він геть не хотів бачити гарне обличчя цього друга! Зовсім не хотів!! Не підходь до мене!!!
Хагиваро Кэндзи, не чіпай цього старого дядька!!!
Мацуда Дзимпей повернувся з перепочинку на свіжому повітрі, і ледь зайшов до палати, як натрапив на цю картину, гідну стати всесвітньо відомим полотном.
Його друг дитинства з незграбним і вагалися виразом обличчя намагався наблизитися до постаті на ліжку, що повільно звивалася, тоді як Кіо з виразом обличчя Тільки не чіпай мене, забирайся геть відвернув голову, дивлячись то на стелю, то на стіну, то на підлогу, але тільки не на людей. Попри вставлену в тильну сторону долоні катетер, ліки та перев'язані рази, він неймовірно завзято продовжував повзти вбік, майже лягаючи впоперек ліжка.
Мацуда Дзимпей спершу на секунду завмер, а потім голосно й безцеремонно розреготався:
— Ха-ха-ха, Хагі, я вперше бачу тебе в такому жалюгідному стані! Який же ти невдаха, ха-ха!
— ... — Киёхара Сэйрин, що продовжував повзти, застиг.
— ... — Хагивара Кэндзи, який намагався наблизитися, теж завмер.
Подвійне вбивство! Боже, як же соромно, який соціальний провал!! Скоріше викопайте яму і закопайте його!!!
Хагивара Кэндзи незграбно відсмикнув руку й сухо кашльнув:
— Мацу-чан, — намагаючись удати, ніби нічого не сталося.
— Пхм-ха-ха, Хагі, чим це ти довів Кіо до такого стану?
Слідом за Мацудою Дзимпеєм до палати зайшов ще один товариш.
Фуруя Рэй зустрів Мацуду Дзимпея, що дихав свіжим повітрям, дорогою з їдальні, де він купував обід. Він теж став свідком цієї кумедної сцени. Потайки зітхнувши з полегшенням, він не міг стримати посмішки.
Ха-ха! Вперше бачу, як Хагі обісрався! Недарма це Кіо!
#Хагивара Кэндзи# Знущання над товаришем по академії на лікарняному ліжку! Це спотворення людської натури чи занепад моралі?!
#Небезпека Хагиварі Кэндзи# Десятирічна репутація зруйнована за одну мить!
Хагивара Кэндзи покрився темними плямами від роздратування. З чого вони всі взяли, що це він знущався з Ріна?! Він же тут абсолютно ні в чому не винен!
Чорноволосий юнак тихо посміхався в куточку. Хоч йому й самому було соромно, але! Якщо комусь соромніше, ніж йому, то йому вже й не соромно!
Хагивара Кэндзи знеможено повернув голову і побачив, як Киёхара Сэйрин нишком зловтішається над ним.
— ... — Як же бісить, але бити не можна.
Відчув його погляд, Киёхара Сэйрин підняв голову, на мить завмер, а потім випнув підбор і скорив його неймовірно самовдоволеним, зарозумілим та іншими сповненими сарказму виразами обличчя.
Користуючись тим, що він пацієнт, цей хлопець продовжував випендрюватися і пародіювати всіх навколо без жодних вагань, від чого в людей аж руки чесалися. Навіть невинні Фуруя і Мацуда відчули, як їхні кулаки міцнішають.
Проте, якщо поглянути на самого Киёхару Сэйрина, то, влаштувавши невеликий конфлікт, він відчув, що його життєві сили значно покращилися. Хоча його друзям-одногрупникам, мабуть, довелося не так солодко — ні, точніше, зовсім не солодко, у них, напевно, з'явилося бажання розібрати його на кісточки.
Киёхара Сэйрин морально підготувався і з незворушним обличчям продовжив вести з ними легку бесіду. Але щоразу, коли він підіймав очі й бачив над головами трьох своїх товаришів яскраві, невідступні й непохитні золотисті написи, які ніяк не хотіли зникати — у нього знову боліла голова, нило серце й пекли очі, а на душі панувала суцільна сірість.
Хагивара Кэндзи — Вибух при виконанні обов'язків, вік 22 роки.
Мацуда Дзимпей — Вибух при виконанні обов'язків, вік 26 роки.
Фуруя Рэй — Під прикриттям у поліції, розвіяні п'ять пелюсток сакури.
Чорт! Навіщо так знущатися! Це ж неможливо витримати! Будь-хто інший, дивлячись щодня на ці слова над головами найкращих друзів, уже давно б з глузду з'їхав!
Чорноволосий юнак скрипів зубами. Він був певен, що йому не здалося — він сам навмисно попросив Систему зробити такі позначки. Як там звучав той стародавній вислів Східної країни?
Будучи в безпеці, думай про небезпеку; якщо думаєш про небезпеку, підготуйся; якщо підготувався, не матимеш лиха. Він хотів щомиті нагадувати собі і не забувати про найголовніше.
А вже того ж вечора, оминувши подвійний обхід медсестер, Киёхара Сэйрин замаскувався і втік. Реальна версія фільму «Пролітаючи над гніздом зозулі». Так, він просто сам витяг голку з руки і втік, причому робив це з майстерністю професіонала.
Ще б пак, його мати колись була найкращим фахівцем у лікарні, причому відомим на всю округу. Пробувши біля неї стільки років, він давно засвоїв потрібні й непотрібні, прості й складні речі — якщо не досконало, то принаймні на дуже міцній базі. Якась там голка — він витягав її незліченну кількість разів і зовсім не боявся.
Щойно вискочивши з Лікарні Токійського університету, Киёхара Сэйрин голосно покликав Систему в думках.
— Пане Системе! Перевір сьогоднішнє випадкове завдання! — Так, справді, він так відчайдушно втік саме заради виконання завдання. Зрештою, пролежавши в комі майже три дні, він бачив ці жалюгідні цифри, від яких у нього хололо в грудях.
Якщо він не візьметься за завдання зараз, то ризикує зійти нанівець значно швидше за власних друзів. Час не чекає, а до кінця дня залишилося трохи більше години.
— Зрозумів, пане Голово. Система No1107 до ваших послуг із повною самовіддачею. — Система працювала в режимі очікування триста шістдесят п'ять днів на рік, двадцять чотири години на добу, тож і цього разу зреагувала миттєво.
Наступного ранку лікар, який прийшов на обхід, смикнув бровою. Хіба вчора ось тут не лежав пацієнт, якого збила машина і який отямився лише після триденної коми? Де він?
— Негайно повідомте родичів, пацієнт утік, — спокійно, ввічливо та лагідно наказав молодий лікар медсестрі, що йшла слідом.
— Е-е, слухаю, доктере Футо! — нова медсестра була дуже спантеличена і водночас захоплена Футо Кёскэ. Зрештою, доктора Футо називали наймолодшим хірургом вищої категорії. Він справді був доктором Футо — здатним зберігати холоднокровність перед обличчям таких незвичних несподіванок.
— Угу. Щойно пацієнт повернеться, будь ласка, повідомте мене, — Футо Кёскэ посміхнувся і з деяким жалем та роздратуванням додав: — Не можна ось так розгулювати одразу після того, як тебе збила вантажівка, навіть якщо травми несерйозні, треба нормально лікуватися, раптом стан погіршиться. Сучасна молодь зовсім не береже своє здоров'я.
З цими словами він жалісливо похитав головою і повернувся, щоб піти. Медсестра поспішила за ним:
— Ви маєте рацію, доктере Футо.
А Фуруя Рэй із рештою, які проходили важкі тренування в поліцейській академії і збиралися в обідню перерву провідати друга, якраз отримали повідомлення від інструктора, переказане з лікарні. Дізнавшись про це, інструктор Онідзука анітрохи не здивувався, натомість зберіг надзвичайну незворушність, лише кинув «нехай цей хлопчисько сам прибіжить назад», після чого безтурботно пішов геть.

Комментарии

Загрузка...