Вудуть сплошні нікчеми! За один день в власних будинках загинули вже чотири державні сановники, а ви не можете знайти жодної ниточки! Нащо ви тільки потрібні?! — голосно розгнівалася у Дворі Чженгань Тоба Юань, відчитуючи заступника командира Імператорської гвардії Лун Яна, який стояв перед нею на колінах.
Імператорська гвардія відповідала за безпеку і спокій у Лояні, проте тепер сталася така жахлива подія, а гвардійці не зуміли здобути й найменшої доказової ниточки. Це неабияк розлютило Тоба Юань.
Заступник командира Імператорської гвардії Лун Ян, стоячи на колінах і низько схиливши голову, промовив:
— Ваш покірний слуга нездара. Я накажу посилити пошуки, якнайшвидше розкрию цю справу і дам Вашій Величності відповідь.
— Гаразд, вставай.
Почувши слова Лун Яна, Тоба Юань дещо вгамувала емоції. Давши йому знак підвестися, вона продовжила:
— Останніми днями на кордонах із Західною Чу неспокійно, у світі цзянху теж вирують заворушення. Якщо й у Лояні почнеться хаос, нашому Государству Вэй загрожуватиме справжня небезпека. Посильте патрулювання, подбайте про те, щоб подібне більше ніколи не повторилося.
Домовивши, Тоба Юань махнула рукою, наказуючи Лун Яну вийти. Той з поклоном відступив. Коли у Дворі Чженгань залишилася лише одна Тоба Юань, вона спинилася спиною до імператорського ложа і тихо промовила:
— Я думала, дев'ять років тому все скінчилося, а виявляється, усе тільки починається.
Здатна завдяки своєму жіночому єству виокремитися серед численних принців і зійти на трон імператриці, Тоба Юань мала неабиякий хист. Можливо, вона справді втомилася і більше не хотіла ні в чому розбиратися, не хотіла знову вести таке самотнє життя.
— Яню Інь, сподіваюся, ти мене не розчаруєш.
Тоба Юань подивилася на дорогоцінний меч, який колись подарувала Янь Іню, а в її погляді промайнув хитрий блиск.
Тим часом Інь Тяньлуо та Су Тяньяо вже дісталися Вілли Скрытого Мира в Юньнані. У головній залі Інь Тяньлуо власноруч заварював чай. За деякий час він простяг чашку Су Тяньяо:
— Головнокомандуюча Су, будьте ласкаві, спокійно поживіть тут кілька днів — дехто зробить усю роботу за нас.
— Інь Тяньлуо, іноді я думаю: те, що ти мені кажеш, — правда? Чи маєш ти якісь інші задуми? — Су Тяньяо не взяла простягнуту чашку, а пильно й невідступно дивлялася на нього.
— Раз уже главнокомандуюча Су заговорила про це, я дозволю собі зайве запитання, — Інь Тяньлуo поставив чашку перед Су Тяньяо і продовжив: — Скажіть, на думку головнокомандуючої Су, помешкання Ян — це зрадники чи віддані піддані?
— Що ти маєш на увазі?
— Інакше кажучи, чи сподівається головнокомандуюча Су, що помешкання Ян обмовидали, чи бажаєте, аби вони дійсно мали намір зробити державний переворот, через що Її Величність і знищила їхній рід? — не зводячи очей із Су Тяньяо, спитав Інь Тяньлуо.
Почувши це, Су Тяньяо на мить замислилася. Мовчки взявши стоючу перед нею чашку, вона зробила легкий ковток і промовила:
— Я вірю, що все, вчинене Вашою Величністю, має докази. Інакше вона б не стала нехтувати подружніми почуттями і знищувати помешкання Ян.
— От і чудово. У серці головнокомандуючої Су вже склалася остаточна думка, тож що б я не робив, у ваших очах усе буде хибно.
Сказавши це, Інь Тяньлуо зтхнув, подався ближче до Су Тяньяо і промовив:
— Я доведу, що подружжя з глибокими почуттями здатне на зраду, особливо перед обличчям імператорської влади.
Су Тяньяо не стала нічого відповідати на слова Інь Тяньлуо. Вона просто підвелася і вийшла з головної зали. Щойно Су Тяньяо пішла, Дядя Тянь підійшов до Інь Тяньлуо і сказав:
— Сяо Інь, чи не надто жорстоко з твого боку?
— У мене не лишилося вибору, я мушу вчинити саме так. Ой, іноді я думаю: якби тоді мене спалило те полум'я, можливо, мені не довелося б терпіти стільки болю.
В очах Інь Тяньлуо, коли він вимовив це, проступила глибока порожнеча та самотність.
Побачивши це, Дядя Тянь глибоко зітхнув, поплескав Інь Тяньлуо по плечу й сказав:
— Гаразд, не думай про це так багато. Що б ти не робив, Дядя Тянь завжди тебе підтримає.
На третій день після повернення Інь Тяньлуо до Юньнані Хун Лин надіслала листа з поштовим голубом, сповіщаючи, що все готово. Залишилося лише дочекатися, поки він із заслугами за приборкання заворушень у цзянху повернеться до Лояна, щоб виконати наступний етап плану.
Отримавши звістку від Хун Лин, Інь Тяньлуо ледь помітно криво усміхнувся, підвівся, вийшов із кімнати і розшукав Дядю Тяня, щоб наказати якнайшвидше приборкати цзянхуські заворушення, а Віллі Скрытого Мира таємно згорнути та перенестися до особняку Інь у Лояні.
Отримавши наказ, Дядя Тянь особисто очолив майстрів Вілли Скрытого Мира і завдав потужного удару, придушивши ті самі цзянхуські секту, які вони ж самі й підбурили.
У цьому плані Інь Тяньлуо найбільше постраждали саме ці секту цзянху, проте коли вони збагнули суть справи, чинити опір було вже запізно. Їм довелося ковтати гірку пігулку мовчки. На щастя, Інь Тяньлуо не був до кінця безсердечним і залишив їм величезну суму грошей, якої вистачить, аби розкішно прожити решту днів.
Тому ті, хто вижив, заради збереження власних життів і заради грошей, здали зброю, помили руки в золоті та відійшли від справ, сховавшись у гірських лісах. Умить увесь бойовий світ Государства Вэй укрився порожнечею — межі між сектами фактично зникли.
Сама ж Вілла Скрытого Мира остаточно зникла з лиця Государства Вэй, залишивши по собі лише порожню садибу. Дивлячись на краєвид, що разюче відрізнявся від того, яким він був під час її прибуття сюди, Су Тяньяо звернулася до Інь Тяньлуо:
— Пан Інь справді має неабиякий хист. Тепер я навіть починаю захоплюватися вашою сміливістю.
— Головнокомандуюча Су надто ласкава. Заради того, щоб очистити добре ім'я помешкання Ян, варто пожертвувати навіть моїм власним життям.
— Точно так само, як пан Інь казав мені на початку: якщо в серці вже посаджено зерно думки про те, що помешкання Ян обмовили, ти, звісно ж, шукатимеш способів змусити його рости в бажаному для тебе напрямку.
Су Тяньяо повернула Інь Тяньлуо ті самі слова, якими він зустрів її після прибуття на Віллу Скрытого Мира.
Почувши це, Інь Тяньлуо лише посміхнувся, нічого не відповівши. Він рушив на вихід і власноруч зачинив колись гамірні парадні ворота, після чого промовив:
— Не думав я, що Вілла Скрытого Мира загине з моєї вини.
Слідом за цим Інь Тяньлуо сів на коня, востаннє кинув погляд на ворота вілли, голосно крикнув:
— Но! — і поскакав у бік Лояна, не озираючись.
Раз уже він обрав цей шлях, то не жалкуватиме. Та й шляху назад йому не було — лишалося тільки йти вперед до кінця. Навіть якби попереду лежала бездонна прірва, і він заздалегідь знав, що кожен наступний крок розіб'є його на друзки, він усе одно рухався б уперед без жодних вагань.
У Дворці Цзиньлуань міста Лоян Тоба Юань, яка день за днем отримувала лише тривожні донесення, нарешті дочекалася особистого рапорту про перемогу, написаного рукою Су Тяньяо. На її обличчі, що вже стільки днів не бачило усмішки, з'явилася радість. Вона обвела поглядом вельмож, що стояли внизу, і промовила:
— Нарешті хтось приніс мені гарну звістку.
Почувши слова Тоба Юань, Ван Юй, який стояв серед сановників, похмурнів: у глибині душі він вважав, що ця заслуга мала належати йому.
— Ваша Величностю, всім відомо, що головнокомандуюча Су — мудра і хоробра. А раз вона зуміла досконало приборкати цзянхуські заворушення без єдиної пролитої краплі крові, то людину, яку вона рекомендує, ваш покірний слуга вважає гідною високого призначення! — скориставшись гарним настроєм імператриці, виступив уперед один із міністрів.
Услід за ним виступили й інші сановники, які отримали гроші від Інь Тяньлуо, і почали навперебій підтримувати цю пропозицію. На обличчі Тоба Юань заграла усмішка, і вона промовила:
— Міністр Сима має рацію. Евнух Вэй!

Комментарии

Загрузка...