— Брате, коли ти викладав у Шаннаньському університеті, траплялося тобі щось цікаве? — запитала Ін Вань, бешкетно вмостившись головою на колінах у брата.
— Бувало, — з усмішкою відповів Ін Нань.
— Розкажи швидше! Я так хочу дізнатися, яке воно, життя в Шаннаньському університеті! — Ін Вань сіла, а її очі засяяли.
Ін Нань відклав книжку, яку тримав у руках, і почав неквапливо розповідати про кумедні випадки, що трапилися з ним у Шаннаньському університеті.
— Час обідати, молодий пане, юна пані, — коли дворецький зайшов їх покликати, Ін Нань якраз розповідав історію про те, як одна студентка переплутала адресу і надіслала любовне зізнання не тій людині.
— А братові надходили любовні листи?
— Ні, — відповів Ін Нань. — Ну все, ходімо їсти.
— Не може бути! Ти брешеш! — вигукнула Ін Вань і побігла слідом за братом із кімнати.
Сяомо принесла в кімнату купу пакунків, увійшла всередину і без сил звалилася на стілець.
Вона приблизно підрахувала витрати: всі ці сукні, прикраси, косметику... Подумавши про це, Сяомо відчула, як її серце в упало в прірву. Здається, тепер доведеться брати другу роботу...
У цей момент у двері кімнати застукали.
— Хто там? — невдоволено піднялася Сяомо.
Оуян Лань стояла на порозі з сяючою усмішкою:
— Сюрприз!
— Сестро Лань?
— Так, досить зайвих розмов, збирай речі й пішли зі мною.
— Збирати? — тільки-но Сяомо домовила, як у кімнату зайшли дві незнайомі жінки.
— Лань, сестро Лань? — розгублено дивлячись на те, як вони вправно починають складати її одяг і книги, промовила Сяомо.
— Ну все, йди зі мною, — не слухаючи жодних заперечень, Оуян Лань потягла Сяомо за собою.
Сяомо сиділа на пасажирському сидінні, міцно вчепившись у ручку над дверима.
— Я чула від Оуян Сюаня, що ти зараз стажуєшся в Динмин Недвижимость. Випадково моя подруга якраз купила неподалік від Динмин Недвижимость квартиру, але вона майже ніколи не буває вдома, і там роками збирається пил, тож я вирішила потурбувати тебе, Сяомо, — говорила Оуян Лань, коли її швидкість уже сягнула ста двадцяти.
— Сестро Лань, сестро Лань, ти не занадто... не занадто швидко їдеш?
— Та все нормально, на цій ділянці немає обмеження швидкості, — усміхнулася Оуян Лань і сильніше натиснула на педаль газу.
Втома Сяомо миттєво випарувалася, а гостре відчуття жаги до життя змусило її втупитися в Оуян Лань невідривним поглядом.
Тож коли Оуян Лань простягла їй ключі, вона лише тоді повністю усвідомила: Оуян Лань знайшла їй житло.
— Сестро Лань... — Сяомо схопила Оуян Лань за руку, коли та вже збиралася йти.
Оуян Лань помітила, що в очах Сяомо стояли сльози.
— Ой-ой, — усміхнувшись, Оуян Лань погладила її по голові. — Я ж просто допомагаю подрузі.
— Дякую тобі. — Сяомо міцно обняла Оуян Лань.
Дочекавшись, поки Оуян Лань піде, Сяомо дістала новокуплені туфлі на високих підборах і почала ходити в них туди-сюди по кімнаті.
Як же важко. Вона зняла взуття, подивилася на свої почервонілі стопи й зітхнула.
У цей момент пролунав дзвінок у двері.
— Хто там? — Сяомо підвелася, зовсім забувши, що на одній нозі в неї досі вдягнені туфлі на підборах. — Ой!
Оуян Сюань невдоволено дивився на Сяомо, яка стояла перед ним із розпущеним волоссям і босоніж.
— Сюань?
— Ти що, примару вдома зображуєш? — договорив Оуян і з розгону закинув Сяомо собі на плече.
Навіть взуття не вдягнула, хочеш захворіти?
Оуян відніс Сяомо до вітальні й опустив на диван.
Він помітив розкидані у вітальні туфлі на високих підборах. Зпитальним поглядом він подивився на Сяомо.
— Керівництво в Динмин Недвижимость вимагає, щоб усі ми носили діловий одяг... — розгублено пояснила Сяомо.
— Спочатку потрібно підготувати ноги до підборів, перш ніж їх вдягати, а так ходити... — Оуян простягнув руку й узяв стопу Сяомо — шкіра на п'яті вже була здерта.
— Та нічого страшного, просто шкіра трохи здерлася. — Оуян Сюань люто зиркнув на Сяомо. Невже вона зовсім не вміє про себе дбати?
— Чекай тут, — сказав Оуян. За деякий час він повернувся з ватними паличками та спиртом.
Невже він збирається... Сяомо відчайдушно подивилася на Оуяна.
Помітивши цей знайомий погляд, Оуян не зміг стримати усмішку.
Два роки тому.
— Оуяне-сюендене!
Оуян зупинився, але не обернувся — він вважав цю новоприбулу поміницю неймовірно, до болю докучливою.
Побачивши, що Оуян зупинився, Сяомо прискорила кроки й побігла до нього.
— Ой!
Оуян почув за спиною переляканий вигук Сяомо, а потім глухий звук удару.
Він обернувся і побачив, що Сяомо важко впала на землю.
— Як боляче... — на очах у Сяомо виступили сльози. Оскільки доріжка, що вела від баскетбольного залу, йшла на спуск, вона не помітила каменя під ногами, посковзнулася і пролетіла досить далеко, а долоні й руки пронизав різкий біль.
Напевно, пішла кров, подумала Сяомо, і їй стало ще гірше на душі.
— Зможеш встати?
Сяомо підняла голову й побачила, що Оуян дивиться на неї з крижаним виразом обличчя.
Вона повільно кивнула і спробувала з усіх сил підвестися, але рука здригнулася, і вона знову впала. Цього разу подряпала обличчя і шию.
— Клопітка жінка. — Оуян насупився, підняв Сяомо на руки зі спини, а потім обережно опустив на землю.
— Твоя рука. — Побачивши, що Сяомо стримує сльози, Оуян зрозумів, що вона забилася доволі сильно.
Сяомо сховала руку за спину і похитала головою:
— Усе добре...
Оуян кинув на неї погляд.
Як же не хочеться з тобою возитися.
Він простягнув руку, перехопив її зап'ясток і повернув долонею вгору:
— Кровоточить.
Сяомо міцно стиснула губи. Очі почервоніли.
Який же клопіт.
Оуян потягнув Сяомо за собою у бік баскетбольного залу.
Щойно побачивши кран із водою, Сяомо здригнулася. Вона спробувала непомітно витягнути руку, але щойно вона доклала трохи зусиль, Сюань стиснув її пальці ще міцніше.
Сяомо з відчаєм подивилася на Сюаня.
Невже...
— Мий руки. — Оуян опустив її руку і наказав.
Сяомо підняла очі на Оуяна — зараз він здавався гранею терпіння, його брови зсунулися ще сильніше.
Стиснувши зуби, Сяомо відкрутила кран. Вода заструмувала по шкірі.
Оуян зняв рюкзак і дістав звідти пачку ватних паличок і мазь.
Сяомо з переляком дивилася на Оуяна.
— Руку. — Оуян простягнув долоню.
Сяомо перелякано похитала головою і знову сховала руку за спину.
Оуян насупився.
— Руку! — тихо гаркнув він.
Сяомо поспішно простягнула руку вперед.
— Терпи. — Оуян узяв руку Сяомо, пом'якшив тон і почав обережно наносити мазь ватною паличкою.
Ай! Як боляче! Сяомо хотіла відсмикнути руку, але Оуян тримав її настільки міцно, що неможливо було поворухнутися. Сяомо довелося лише тихо пискнути.
— Терпи! — нетерпляче прикрикнув Оуян.
Зціпивши зуби, Сяомо намагалася з усіх сил мовчати. Оуян кинув на неї погляд і, помітивши її обличчя, яке почервоніло від натуги, злегка посміхнувся куточком губ.
— Готово. — Оуян нарешті випустив її руку.
Сяомо почала гарячково дмухати на долоню. Як же болить, як боляче!
— Намагайся поки не мочити руки, а якщо буде час, зайди до медпункту перев'язати, — наказав Оуян і, розвернувшись, пішов геть.
— Добре! Дякую, старшокурснику! — перш ніж Сяомо встигла отямитися, Оуян уже був далеко. Їй залишалося лише голосно крикнути це йому в спину.
Але Оуян навіть не зупинився.
— Напевно, він дуже м'яка людина... — пробурмотіла собі під ніс Сяомо.
Сяомо зніяковіло дивилася на галасливу вулицю.
Вона нестями міцно вчепилася в руку Оуян Сюаня.
— Ей, розслабся! — Сяомо глибоко вдихнула повітря, а потім зробила важкий крок.
Який сором... Не минуло й хвилини, як обличчя Сяомо повністю почервоніло.
— Нань Сяомо, — раптом сказав Оуян Сюань.
— А?
— Ти мене майже задушила.
Сяомо незручно усміхнулася.
Але щойно Сяомо відпустила його руку і зробила перший крок, її неодмінно потягнуло б убік, якби Оуян Сюань вчасно не обійняв її за талію, рятуючи від падіння.
Вівіан сиділа в машині й дивилася на Сяомо та Оуян Сюаня. Її погляд був сповнений суперечливих емоцій.
— Їдемо, — знову надягнувши сонцезахисні окуляри, кинула вона водію.
Є Лин сидів у кав'ярні, байдуже помішуючи каву в чанці. Раптом почувся дзенькіт вітряних дзвіночків, і на порозі з'явилася красуня.
Майже всі відвідувачі кав'ярні одразу перевели на неї погляди.
Але вона дивилася лише на Є Лина, зберігши на обличчі повну байдужість.
Є Лин подивився на Вівіан і посміхнувся.
— Що будеш пити?
— Ти ж знаєш, я прийшла сюди не каву пити, — прямо сказала Вівіан.
— Знаю. О, до речі, — Є Лин дістав охайно загорнуту подарункову коробку, — сподіваюся, тобі сподобається.
Вівіан здивувалася. Трохи вагаючись, вона розірвала пакування. Перед її очима постала пара лімітованих туфель Chanel. Вона розширила очі, перевела погляд з туфель на Є Лина і назад, не вірячи власним очам.
— Це привезли зі Штатів. Учора я забрав ту взуттєву пару, що тобі так подобалася, тож нехай це буде моїм вибаченням.
Руки Вівіан трохи тремтіли. Вона дивилася на Є Лина, її очі почервоніли.
— Ти ж знаєш, мені потрібно зовсім інше, — зненавистю в голосі промовила вона.
— Знаю, — Є Лин зустрівся з нею поглядом, анітрохи не ухиляючись. — Але те, чого ти хочеш, я дати не можу, а те, чого прагнеш ти, я віддав інщій уже давно.
Вівіан довго мовчала, перш ніж запитати:
— Та дівчина з учорашнього дня?
Є Лин кивнув.
— Але, як на мене, твоє нинішнє становище дуже схоже на моє, — сказала Вівіан.
Серце Є Лина раптом стиснулося.
— Те, що я тобі даю, тобі не потрібне, а те, чого хочеш ти, отримати не можема — яка ж іронія, — промовила Вівіан, знову акуратно загорнувши коробку. — Дякую, я візьму цей подарунок.
Сказавши це, Вівіан розвернулася і пішла.
Є Лин дивився їй услід і гірко посміхнувся.

Комментарии

Загрузка...