Мене звати Чень, а це міс Пань. Скажіть, цей юнак і справді ваш друг? — за мить першим оговтався Тан Тянь.
Правду кажучи, і Пань Бэйчжи, і Чень Дин у цей момент самі сповна розділяли сумніви. Вони гадки не мали, з якого дива цей хлопець раптом став їхнім другом.
Проте обидва, ніби змовившись, дали ствердну відповідь:
— Саме так.
Почувши це, Тан Тянь зрозумів, що, мабуть, і справді схибив у судженнях. Тож слова Ці Тяня, висловлені дещо раніше, навряд чи були простим прискіпуванням.
— Шановний братику, ти щойно сказав, що ця картина підроблена. Чи не міг би ти пояснити, на чому ґрунтується твоє твердження?
— Звісно. — Ці Тянь відповів, навіть не роздумуючи.
— Я людина нечемна, тож самотужки ніяк не збагну, де саме фальшивка. Будь ласка, розтлумач трохи. — Збагнувши, якими могутніми щитами виявилися Чень Дин і Пань Бэйчжи, Тан Тянь миттєво змінив тон.
Хао Бин, що стояв за спиною Ці Тяня, нагадував кам’яну статую — він остовпів і не міг поворухнутися. Якщо поставити його поруч із керуючим аукціоном, який перебував у такому ж заціпенінні, їх сміливо можна було виставляти перед дверима замість охоронних звірів.
Хао Бин ніяк не міг збагнути, яким чином його сусід по кімнаті Ці Тянь, з яким вони разом носили звання бідняків-неборак, зумів так карколомно й дивовижно змінитися всього за час канікул.
Хто такі Пань Бэйчжи і Чень Дин? Вони виявилися знайомими Ці Тяня! А оскільки він сам товаришував із Ці Тянем, чи не виходило тепер, що він якимось дивовижним чином опинився на одному рівні з такими величними постатями?
Звісно ж, це було неможливо!
— Я можу сказати тобі, де саме підробка, але перед цим є дещо важливіше. — Ці Тянь знову заговорив, і вся увага миттєво прикута була до нього. — Той, хто виставив цю картину на аукціон, просто зараз перебуває тут. І ця ж людина є її творцем!
Ці Тянь навмисне підвищив голос, щоб його почули всі присутні.
Що?!
Фальсифікатор на місці?
Натовп зашумів, поглядаючи одне на одного з подивом.
На тлі загального замішання та здивування сивочолий дідусь у кутку, який щойно сперечався з Тан Тянем, відчув тривогу й неспокій. Його чоло миттєво вкрилося великими краплями поту.
— Хто ця людина?! — Тан Тянь люто витріщив очі.
Ці Тянь окинув поглядом залу і врешті вказав пальцем:
— Ось він!
Як, це він?!
Хіба це не той самий чоловік, що щойно змагався в ціні з містером Таном?
Усі дружно повернулися до сивочолого діда.
— Юначе, їсти що завгодно можна, а от базікати язиком — ні, — отакий випад пролунав для старця немов грім серед ясного неба. Проте зовні він усе ще намагався вдавати спокій і повне нерозуміння.
— Не поспішай. Справжня вона чи фальшива — це легко з'ясувати запитанням, — мовив Ці Тянь і рушив прямо до діда.
Помітивши це, Тан Тянь одразу ж повів за собою своїх людей. Чень Дин і Пань Бэйчжи перезирнулися, але йти за ними й влаштовувати галас не стали.
— Питаю тебе: це ти виставив картину на аукціон? — Ці Тянь зупинився перед дідом.
Старець вагався, довгий час не наважуючись дати відповідь.
— Можеш заперечувати, але керуючий цим аукціоном якраз неподалік. Ти це чи не ти — розпитаємо його, і все стане ясно.
— Якби я справді був власником, персонал давно втрутився б під час торгів. Чи тобі тут довірено молоти язиком? — Почувши згадку про керуючого на прізвище Лю, старий нарешті відповів, виглядаючи при цьому цілком упевненим у своїй безкарності.
Ці Тянь тут же парирував:
— Правильно, за звичайних обставин усе так і є. Але що, коли цей керуючий на ім'я Лю Хен — твій рідний племінник, Лю Хунтоу, і ви заздалегідь змовилися, аби змусити містера Тана придбати цю картину за завищеною ціною?
— Що?! Ви двоє виродків наважилися змовитися й обдурити мене?! — Тан Тянь розлютився не на жарт і одразу ж повернувся, щоб знайти керуючого Лю.
Проте, обернувшись, він виявив, що керуючий, який ще хвилину тому стояв біля сцени, вже дав драпака і зник у невідомому напрямку.
— Схоже, дехто не витримав і видав себе без підказок, — ледь помітно посміхнувшись, сказав Ці Тянь.
Лише тепер Тан Тянь збагнув, у чому річ.
— Утік? Негайно вирушайте в погоню! Переверніть увесь Шаньхай, але знайдіть цього виродка й притягніть сюди!
Дід, якого Ці Тянь назвав Лю Хунтоу, спершу трохи збентежився, але за мить знову набув колишнього вигляду.
Він зухвало заявив:
— Авжеж, він мій племінник, тому й не став заважати моїм ставках. Але навіть якщо я й підіймав ціну, це не доводить, що полотно підроблене! Просто я вважаю, що цей унікальний шедевр світового значення вартий таких грошей!
Хіба можна так безсоромно виправдовувати шахрайство?
Такого у світі ще не чували!
— Старий чортяко, ти влаштував мені пастку, та ще й маєш нахабство тут базікати! Зараз я тобі покажу! — відчуваючи, що з нього зробили дурня, Тан Тянь утратив самовладання і вже замахнувся, щоб вдарити Лю Хунтоу, проте Сяо Цинь зупинив його.
— Містере Тан, зараз найголовніше — довести, що ця картина фальшивка.
Тан Тянь зціпив зуби, стримуючи лють, але врешті вирішив зважати на авторитет Ці Тяня.
— Хлопче, я хочу подивитися, як саме ти збираєшся доводити фальшивку! — Лю Хунтоу пильно дивився на Ці Тяня, випромінюючи впевненість.
Ці Тянь легко усміхнувся:
— Бачу, ти справді вельми пишаєшся власним творінням! Мушу визнати: ти й справді талановитий художник і неперевершений копіїст. Підробка виконана настільки майстерно, що з будь-якого ракурсу здається справжнім витвором. Але...
Зробив паузу, Ці Тянь навмисне заінтригував присутніх.
У всіх завмиrali серця; Ці Тянь навіть чітко чув биття сердець Тан Тяня та Лю Хунтоу.
— Говори, раз почав, досить тут крутити! — різко прикрикнув Лю Хунтоу. Він усе ще не вірив, що якийсь двадцятирічний хлопчисько зміг розгледіти ті вади, які не помітили навіть найвидатніші експерти.
Та він ніколи б у житті не подумав, що колись на тому літаку сам раз у раз викладав Ці Таню подробиці свого життя, присвяченого мистецтву, і єдину слабку сторону своєї роботи.
— Лю Хунтоу, народився 1940 року, поколіннями ваші предки служили придворними живописцями, проте на поколінні твого батька рід занепав. Ти не змирився з цим і став займатися вдвічі завзятіше, присвятивши половину життя тому, щоб стати майстром виняткової майстерності. Точніше кажучи — майстром копіювання... Двадцять років тому ти випадково роздобув справжній оригінал цього пейзажу і з першого погляду закохався в нього. Відтоді ти більше не копіював жодних інших творів. Усю решту життя ти присвятив відтворенню саме цієї картини. І от три роки тому тобі нарешті вдалося. Ти скопіював полотно, щиро вірячи, що зможеш ошукати кожного. Ой, вибач, не одне полотно, а цілих дев'ять! Окрім того, що виставлене на сцені, у твоїй оселі в саду Гулінь у Наньцзяні висять ще вісім інших шедеврів, що ти їх наслідував у різний час. Я ж усе правильно кажу?
Ці Тянь лаконічно, але точно переповів життєвий шлях Лю Хунтоу та передісторію створення підробки.
Глядачі слухали затамувавши дихання, тоді як Лю Хунтоу вкрився холодним потом.
Усе, що казав Ці Тянь, виявилося правдою — кожна деталь збігалася з точністю до слова.
Від цього ставало по-справжньому моторошно: що ж це за людина, яка знає про нього абсолютно все?
«Я помилився»
— Хлопче, придумати історію може кожен, але ти досі так і не назвав справжню ваду цієї картини!
Попри шок і здивування, Лю Хунтоу зберіг самовладання. Помовчавши кілька секунд, він знову висунув заперечення.
Стоячи поруч, Тан Тянь інстинктивно кивнув, поділяючи його слова.
— Гаразд, раз так, тоді я сам зріджу покривало з цієї фальшивки! — вигукнув Ці Тянь, різко розвернувся і впевненим кроком піднявся на сцену, зупинившись біля пейзажу.
Оглянувши згори донизу винуватця сьогоднішнього вечора, він тихо цокнув язиком.
Звісно, він не грав на публіку. Протягом тих п'яти століть у літаку він навчався живопису в самого Лю Хунтоу, тож чудово бачив, наскільки віртуозно виконана ця копія.
— Братику, та ти скажи вже нарешті, у чому підробка! — гучно нагадав із залу Тан Тянь. Він втратив терпіння і вже не мав сил чекати.
Отямившись, Ці Тянь проігнорував Тан Тяня і прямо поглянув на Лю Хунтоу.
— Папір. Єдиний недолік цієї картини криється в папері, який ти використав.
Папір?
Хіба з папером може бути щось не так?
Присутні спантеличено перезирнулися, проте Лю Хунтоу зрозумів, що програв, ще на першому слові Ці Тяня.
— Ну ж бо, поясни, що не так із цим папером? — після короткої паузи Лю Хунтоу теж підійшов до краю сцени й голосно запитав.
Але тепер у його тоні чулася нотка учнівської поваги — він більше не виправдовувався.
— Щоб наблизити підробку до справжнього оригіналу, ти піддав рисовий папір спеціальній обробці, надавши йому ефекту старовини. Але саме в цьому ти переборщив.
У цей момент Ці Тянь подивився на Лю Хунтоу, а той примружив очі з глибоким змістом.
— Через те, що ти занадто старано виконував обробку, вік цього паперу виявився значно старшим за оригінал! Якщо провести ретельну експертизу, виявиться, що він старіший за справжній майже на п'ятдесят років!
Ого!
Зала загула. Про настільки віртуозну фальсифікацію тут чули вперше.
Ба більше, автор зробив папір навіть старішим за оригінал, через що ніхто й гадки не мав запідозрити підступ. Хіба міг хтось подумати, що фальсифікатор якимось чином перенісся в минуле на п'ятдесят років назад, аби створити цю роботу?
— Я програв... Повністю програв! — дивлячись на Ці Тяня, вимовив Лю Хунтоу слова, яких ніколи не збирався казати вголос.
Він щиро вірив, що все продумав ідеально і його ніколи не викриють. Але він і гадки не мав, що обдуривши цілий світ, врешті-решт зазнає поразки від такого юнака.
— Як ти й сказав, цю картину справді створив я. Кожне твоє слово — чиста правда. Але я хочу знати: звідки тобі все це відомо?
Гості не поспішали засуджувати Лю Хунтоу — разом із ним вони здивовано дивилися на Ці Тяня.
Кожному кортіло дізнатися, звідки хлопцю відкрилася ця таємниця.
— Хочеш знати? — загадково запитав Ці Тянь.
Лю Хунтоу важко кивнув, а за ним закивали й усі гості в залі.
— Вибачайте, але небесні таємниці не підлягають розголошенню!
Тьху!
Почувши таку відповідь, дехто ледь не розплакався від безсилля, а Лю Хунтоу відчув, як із горла раптом хлинула кров.
— Ха-ха-ха! Програв є програв, знати правду чи ні — тепер уже байдуже. — Лю Хунтоу хитав головою, геть знесилений. Він осів на підлогу і продовжував безкінечно повторювати ці слова.
— Старий чортяко, а ну кажи, куди ти сховав оригінал?! — Тан Тянь підскочив до нього, вхопив за комір і люто зажадав відповіді.
— Ха-ха-ха... — Лю Хунтоу голосно засміявся і нічого не відповів.
— Ах ти ж! — Тан Тянь аж тремтів од злості і вже збився з пантелику, як раптом старий сам промовив:
— Картина... під моїм сидінням, іди візьми.
Під столом?
Почувши це, Тан Тянь одразу випустив комір Лю Хунтоу і кинувся до його місця.
— Картина! Справжня картина! Я нарешті знайшов тебе, нарешті!
Діставши з тубуса під столом полотно, точнісінько таке ж саме, як те, що висіло на сцені, Тан Тянь шаленіти від радості.
Справжня це була річ чи ні — тепер, напевно, знав лише сам Лю Хунтоу.
Але за таких обставин старий уже не став би знову дурити Тана підробкою.
— Старий негідник! Наважився підсунути мені фальшивку та ще й навмисне підіймати ціну — жити набридло? Ей, хто там є! Витягніть цього діда назовні, відходьте гарненько, а потім відведіть до відділку. Щоб усе своє життя він носа з тюрми не поткнув!
Тільки-но слова злетіли з вуст Тана, як його охоронці кинулися до лежачого на підлозі Лю Хунтоу.
— Стояти! — Ці Тянь зробив крок уперед і перегородив їм дорогу.
— Братику, що це означає? — розгублено запитав Тан Тянь.
— Старий пан приніс цю підробку на аукціон зовсім не заради грошей, а лише для того, щоб довести власну майстерність.
— Що? Не заради грошей? Ти ж сам бачив, як він торгувався! Хіба це не спроба нажитися? — Тан Тянь був невблаганним, а його прихильність до Ці Тяня почала швидко згасати.
Ці Тянь спокійно наблизився до нього:
— Містере Тан, він зовсім не хотів вам перечити. Проте якби він не вчинив так, його племінник Лю Хен ніколи б не дозволив виставити роботу на аукціон. Хоча за ці роки він написав чимало копій, він украй рідко продавав їх задля вигоди. А з тих поодиноких випадків, коли йому доводилося розлучатися з картинами через скруту, більшу частину виручених грошей він жертвував тим, хто цього потребував.
Виходить, цей дідусь не такий уже й лихий?
Тан Тянь замислився, в його душі прокинулося співчуття.
— До того ж, містере Тан, ви ж тримаєте в руках його справжню роботу! Хоча б задля неї вам не варто так суворо обходитися з ним.
От тобі й маєш...
Тан Тянь інстинктивно поглянув на полотно у власних руках, і в грудях ворухнулося почуття сорому.
— Ех! — він важко зітхнув, знаком наказав охоронцям відступити і рушив до Лю Хунтоу. — Цю картину я обов'язково заберу собі. Я виплачу вам усю її ринкову вартість — сто мільйонів.
— Не треба. Заберіть її собі, містере Тан. Гроші для мене втратили будь-який сенс, — знесилено відповів Лю Хунтоу і злегка похитав головою.
Тан Тянь злегка нахмурився:
— Тоді я передам ці гроші на благодійність від вашого імені.
Він не був людиною, якій шкода коштів, і вже тим паче не збирався користуватися чужим лихом.
— Пане Лю, ви рідкісний геній, якому сьогодні немає рівних у світі. Шкода лише, що свій талант ви спрямували не туди. Послухайте мене: поверніться додому і забудьте про копіювання чужих робіт. Створюйте власні шедеври — мине час, і вони неодмінно стануть безсмертним надбанням людства!
Підійшовши до Лю Хунтоу, Ці Тянь вимовив ці слова з такою глибиною й турботою, ніби був старшим наставником.
Лю Хунтоу завмер. У цю хвилину він раптом пригадав, як у молодості його власний батько казав йому майже те ж саме. На жаль, тоді він так і не зупинився.
Тепер же, дивлячись на Ці Тяня, він ніби бачив перед собою рідного батька. Його серце стислося від гіркого каяття.
Довго, дуже довго він мовчав, перш ніж до нього повернувся тверезий розум.
— Юначе, дякую тобі...
З допомогою Ці Тяня він піднявся на ноги, впевненим кроком підійшов до центру сцени й на очах у здивованих глядачів розірвав власне творіння, на яке поклав усе своє життя.
Після цього він голосно й дзвінко розсміявся і рушив геть із залу аукціону.

Комментарии

Загрузка...