Того ж дня, по обіді, Хе Фу та інші прийшли до району магазинів електроніки поблизу Північного технологічного університету.
Хоча сонце світило лагідно, його промені зовсім не потрапляли в затінені провулки торгового кварталу. Обабіч тяглися ряди крамниць з електронними компонентами без жодного оздоблення, зрідка розбавлені дешевими забігайлівками. Попри те, що навколо було чимало покупців, похмура, вогка атмосфера в поєднанні з пронизливим холодним вітром навіювали мимовільну тривогу.
— Цай Сінь, кажу тобі: не дай себе обманути милою зовнішністю котів. Вони заважатимуть тобі працювати і влаштують у кімнаті справжній безлад, — скаржився Хе Фу, підперши боки однією рукою і вказуючи на строкатого кота, що ліниво розлігся під навісом попереду. — Поглянь на нього, здається, ніби він просто відпочиває, так?
— Няв? Ой, який милий!
Кіт підняв голову і кинув на Хе Фу байдужий погляд. Його спокійний вигляд змусив Цай Сінь підійти ближче.
— Обережно, може, він якраз планує захоплення планети! — Хе Фу відвернувся і пирхнув. — Коти в душі — жахливі істоти.
— Няв...
Кіт, ніби зрозумівши його, зневажливо мружиться і знову вкладається спати. Побачивши, що він не збирається йти на контакт, Цай Сінь повернулася до Хе Фу.
— Коти зовсім не злі! Вони розумні й віддані, — надувши губки, вона одразу стала на захист тварин. — Хоч вони й поводяться відсторонено, але якщо побачать, що господар сумує, то обов’язково будуть поруч, щоб втішити його.
— Тоді вже краще собака, чи не так? Собаки завжди енергійно підтримують господаря! — Хе Фу схрестив руки на грудях, і в його голосі відчувалося самовдоволення. — До того ж, коли згадують про найкращого друга людини, всі одразу думають про псів!
— Але ж псові здаються такими незграбними...
— Що-о? Я з цим не згоден! — обурився Хе Фу. — Принаймні вовки — виняток, чи не так? Вони ж розумні?
Зрозумівши, що бовкнула зайве, Цай Сінь зробила крок вперед, опинилася перед Хе Фу і ледь помітно посміхнулася:
— Так, вовки — виняток. Вони розумні й статні. Тепер ти задоволений?
Раптова атака змусила Хе Фу зніяковіти. Він почухав щоку і, ховаючи справжні почуття, пробурмотів:
— З-знав би ти... Коротше, я в цьому житті точно не стану кошатником!
— Оце так, ненависть, записана на рівні генів, — Цзінь Мао, що весь час ішов позаду, не стримав сміху. За його словами, він вирішив приєднатися, щоб переконатися, що Хе Фу не скористається розслідуванням, аби чіплятися до Цай Сінь. — Але раз ви, пане Хе Фу, так ненавидите котів, то чому ж змінили рішення?
— Якби це був звичайний вуличний кіт, я б порадив їй знайти когось іншого, — Хе Фу запхав руку в кишеню і зітхнув. — Але якщо це йокай, не можна залишати все як є. Навіть якщо вона поводиться тихо і не виказує своєї сутності, хтозна, чи не наважиться хтось на неї напасти. Правда ж, Золотоволосий?
Зрозумівши натяк, Цзінь Мао лише мовчки кивнув і перевів тему:
— До речі, куди ми йдемо? Хіба ми не шукаємо кота? Невже він може бути в такому місці?
— Ти думаєш, я можу знайти його, маючи лише кілька фотографій?
Хе Фу озирнувся і повернув праворуч у самому кінці провулка. Дорога стала ще вужчою, навколо залишилися лише поодинокі житлові будинки, навіть крамниць не було. Не озираючись, він пояснив:
— Ми йдемо до експерта.
Цзінь Мао похитав світло-зеленим паперовим пакетом у руці, і шурхіт став особливо виразним у тиші провулка:
— Тож візит на підземну вулицю біля станції теж був...
— Тримай міцніше, скоро знадобиться.
Хе Фу загадково посміхнувся, і вони нарешті зупинилися перед двоповерховим напіврозваленим будинком. Вони піднялися на другий поверх залізними сходами, які скрипіли від кожного кроку, а вібрація змушувала Цзінь Мао хвилюватися, чи не розваляться вони наступної миті. Вузький коридор ледве вміщував двох людей, а дві залізні двері стояли навпроти одних одних, додаючи місцині моторошності в тьмяному світлі.
— Золотоволосий, постукай, — Хе Фу ледь помітно кивнув у бік лівих дверей.
— Чому я... — пробурмотів Цзінь Мао, але все ж віддав паперовий пакет Цай Сінь, протиснувся повз них і щосили застукав у важкі двері. Проте у відповідь — тиша.
— Тц, прочитала повідомлення і мовчить, — вилаявся Хе Фу, глянув у телефон і вирішив зателефонувати: — Алло? Я прийшов...
На тому боці одразу скинули виклик. І тієї ж миті двері, що були замкнені, раптом відчинилися зсередини.
— Ой! Благаю, не можна було вибрати інший час для дзвінка?
З-за дверей визирнула дівчина, віком приблизно як Цай Сінь, що зовсім не вписувалася в цей антураж. Тендітна, з чорним волоссям, закріпленим шпилькою, вона поправила масивні круглі окуляри. Попри раптовий візит, вона навіть не збентежилася тим, що була лише у вільній білій футболці та шортах, і одразу почала висловлювати невдоволення:
— Ця мелодія, я майже пройшла її на Full Combo, залишилася лише одна нота, а ти все зіпсував! Як ти збираєшся компенсувати... Чого ви витріщилися?
Дівчина не встигла договорити, бо побачила, як Хе Фу і Цай Сінь зніяковіло показують пальцями на підлогу. Вона з цікавістю перевела погляд туди.
— Ой-ой-ой... — Вибач, — пролунало з підлоги, де корчився від болю Цзінь Мао, який отримав дверима прямо по обличчю.
— Цай Сінь! Давно не бачилися!
Попри попереднє невдоволення, як тільки вони зайшли в кімнату, дівчина схопила Цай Сінь за руки і почала щипати за щічки:
— Ти знову схудла? Занадто худа — це погано!
— Хі-хі, та ні, — Цай Сінь ніяково, але задоволено посміхнулася. Озирнувшись навколо, вона додала: — Знаєш, я більше хвилююся за тебе.
Кімната була крихітною, освітлювалася лише тьмяним світлом з маленького віконця в кутку. Ще гірше було те, що все приміщення було завалене мотлохом, пластиковими пакетами та сміттям — підлоги майже не було видно. Хоча запах перебивали освіжувачем, вигляд чорних пакетів, що ледь помітно ворушилися, змушував усіх здригатися.
— Хі-хі, я добре харчуюся, — дівчина розвернулася і підійшла до письмового столу. Окрім зошитів, на столі виділялися два монітори, заповнені кодом, а системний блок випромінював холодне синє світло. Вона підхопила світло-блакитний пакет з написом «FoodKoala» і помахала ним перед Цай Сінь: — Зараз доставка — це так зручно, не виходячи з дому можна збалансовано харчуватися!
Хе Фу хотів зробити крок вперед, але раптом відчув різкий біль у нозі. Глянувши вниз, він побачив ще один пакет «FoodKoala», в якому лежали кістки від курячого філе та дерев’яні палички, і з переляку відкинув його вбік.
— Слухай, Хе Фу, а хто це... — Цзінь Мао, тримаючись за все ще оніміле обличчя, не втримався від запитання.
— Ви раніше не зустрічалися? — Хе Фу обернувся до них. — Це Хелісія Фан Цзе, другокурсниця факультету інформатики університету Т, найкращий хакер, якого я знаю. Вона може відкрити будь-який телефон, відновити пароль і навіть зламати систему камер спостереження по всьому місту.
— Ми познайомилися на першому курсі на загальних лекціях, — додала Цай Сінь з усмішкою. — Хоча після того спілкувалися переважно по відеозв’язку.
— Отже, великий детектив, з чим ви прийшли сьогодні? — Фан Цзе сперлася на стіл і схрестила руки на грудях, не приховуючи самовдоволення. — Ви ж не просто так завітали, правда?
— Власне...
Хе Фу дістав фотографію кота Сяо Ая і пояснив, як отримав замовлення. Фан Цзе, байдуже накручуючи пасмо волосся на палець, вдивилася у фото, а потім знизала плечима:
— Гм, це нескладно. Але я не буду допомагати.
— Чому? Ти ж сама сказала, що це нескладно?
На здивований погляд Хе Фу вона випнула губу і хитро посміхнулася:
— Пане Хе Фу, ви пам’ятаєте, скільки ви мені винні за роботу? — М-м...
Поки Хе Фу відводив очі, Фан Цзе додала:
— Заради Цай Сінь я візьму з вас лише мінімальну погодинну оплату, це ж не багато, правда? Спочатку поверніть борги, а потім поговоримо!
— Неможливо, він навіть мені ще не віддав, — Цзінь Мао, спостерігаючи за цією сценою, не втримався від коментаря: — Скільки ж ти, невдаха-детективе, винен грошей...
— Ну не треба так! Допомога іншим — це ж радість... — Хе Фу трохи опустив голову і склав руки, ніби благаючи кредитора про відтермінування. Побачивши, що її погляд не пом’якшав, він зітхнув і наказав: — Тц, знав би, що так буде. Цай Сінь, застосуй той прийом!
— Нічого з тобою не вдієш.
Цай Сінь відкрила світло-зелений пакет і обережно дістала довгасту коробку. На білій упаковці був намальований пончик з ручками, ніжками та обличчям, який посміхався кожному, хто збирався відкрити коробку. Це був «Пончик-кун», талісман мережі WholeDonuts.
— Н-невже це...
— Хі-хі, так! Твій улюблений WholeDonuts! — Цай Сінь відкрила коробку, де розмаїття кольорових пончиків ніби манили до себе. — Більше того, це фірмовий пончик, який можна купити, лише вистоявши чергу — той, у якому дірка заповнена начинкою!
— Чекай, якщо заповнити дірку, хіба це все ще пончик?
— Золотоволосий, ти тому й досі самотній, що занадто прискіпливий до деталей, — Хе Фу ляснув його по плечу, а іншою рукою схопив пончик, посипаний шоколадною крихтою. — М-м! Округлі речі — найкращі!
— Не важливо хто, аби тільки не ти критикував моє особисте життя, — Цзінь Мао закотив очі. — І спершу помив би руки, перш ніж їсти!
— У-у, так хочеться... — Фан Цзе ковтнула слину, не зводячи очей з коробки.
Хоча вона знала, що Хе Фу влаштував пастку, вона не втрималася і простягнула руку. Але в ту мить, коли її пальці майже торкнулися ласощів, Хе Фу різко заховав коробку за спину.
— Спочатку пообіцяй допомогти, — на обличчі Хе Фу заграла хитра посмішка.
Він підморгнув Цай Сінь та Цзінь Мао. Цай Сінь почала їсти свій пончик, а Цзінь Мао, зрозумівши натяк, приєднався до неї.
— Т-ти думаєш, що зможеш підкупити мене цим?
Фан Цзе відвернулася і сіла за комп’ютер, вдаючи, що продовжує роботу. Однак, попри впертість, аромат десерту та звуки насолоди трьох друзів не давали їй спокою. Вона стиснула кулаки, її тіло злегка тремтіло від спроб опиратися.
— Добре! Цього разу записуй у борг! Я допоможу!
Зрештою, спокуса взяла гору над принципами. Фан Цзе розвернулася і пригнічено опустила голову. Хе Фу одразу простягнув їй пончик, вона пирхнула і забрала всю коробку:
— Але я висуваю ще одну умову...

Комментарии

Загрузка...