Довго я не заходив з оновленнями і навіть не сказав вам, що зламався комп'ютер, а ремонтувати не хотілося. Ха-ха, тепер я повернувся з оновленням.
— Отако! — той голос звучав так, ніби людина розірвала горло, і кроки затихли.
— Так, що накажете, пане Такенака?
Це був той самий хлопець, якого назвали малюком, але... Вэньюй лежав на животі, не рухаючись і повністю зберігаючи колишню позу.
— Цей хлопець Фукуяма часом нікого не привів із собою ззовні? — хоч запитання й пролунало надзвичайно спокійно, у голові не покидало відчуття, що чоловік на прізвище Такенака випромінює ледь помітну морозну загрозу.
— Ні, пане Такенака!
— О? Невже справді нікого?!
— Так, пане Такенака!
— Гм, Ое, цими днями обов'язково пильнуй за Фукуямою. Зрештою, скоро має розпочатися відбір нашого Дитям Призначення.
Після цих слів пролунало лише підтвердження від Ое: «Так!», — і звуки кроків, що віддалялися.
За хвилину той, кого назвали Ое, повільно промовив:
— Малюку, ти ж усе чув, еге ж?
Вэньюй продовжував дихати в тому ж ритмі, що й раніше, слухаючи слова Ое, і навіть не поворухнувся.
— Хе-хе, малюку, Фукуяма привів вас сюди від безвиході, але я спочатку випущу тебе! — Ое волочив ноги, шаркаючи по землі, і цей звук долинав до Вэньюя, який прислухався до землі.
Дуже швидко мішок розв'язали згори, і всередину полилося тьмяне світло.
Отак от воно що... — мовчки промайнуло в голові у Вэньюя.
— Малече? Ти що, не збираєшся вилазити? — в голосі Ое чулася усмішка.
Не вагаючись ні хвилини, Вэньюй піднявся і вибрався назовсім, побачивши перед собою людину років двадцяти з чимось.
— Дядечку, а як тебе звати? — Вэньюй розплився в невинній і щирій усмішці, думаючи про себе: «Добре, що я навчився в Кудо кількох трюків, як прикидатися дитиною...»
— Який я тобі дядечко? Треба казати «братику», мене звати Ое Такуя! А як твоє ім'я, братику? — Ое Такуя спробував награти старшого брата.
— Дядечку Ое, це ж ти назвав мене малюком, а тепер хочеш, щоб я звав тебе братиком? Не вийде! Мене звати Чанцин Вэньюй! — Вэньюй, звісно ж, не збирався піддаватися на плани Ое Такуї.
— Кажу ж тобі, називай мене братиком. До речі, Вэньюю, а ти досить кмітливий — не став вовтузитися, коли Такенака розмовляв зі мною. Інакше... мабуть, ми б уже були мертві... — в очах Ое Такуї на мить промайнув вираз серйозності, але тут же зник.
Вэньюй посміхнувся:
— Братику Такуя, а ти не знаєш, де мої друзі?
Ое Такуя раптом пожвавився і зрадів:
— Ого, нарешті зламався і назвав братиком! — він погладив Вэньюя по голові. — Ха-ха, хочеш знати, де твої друзі? Спершу докажи, що маєш на це право!
Вэньюй з невдоволенням глянув на неслухняні руки Ое Такуї, які нищили його зачіску:
— Братику... дядечку, кажи вже!
Помітивши лукаву усмішку на обличчі Вэньюя, Ое Такуя прибрав руки, які розпатлювали хлопецеві волосся:
— А ну спробуй відповісти: чому тут залишився ти один?
Вэньюй трохи подумав і відповів:
— Ну, точно я не знаю, але можу припустити! — він кинув погляд на Ое Такую. — По-перше, нашу групу сюди привів якийсь чоловік на ім'я Фукуяма Морі. Раніше в машині я думав, що дядько Фукуяма вчинив так просто тому, що не знав дядька Мори. Але ж...
— Але ж? — через паузу Вэньюя Ое Такуя й сам не втримався від запитання.
— Але ж, послухавши щойно розмову братика Такуї з тим чоловіком на прізвище Такенака про дядька Фукуяму, я зрозумів: братику Такуя, ви з дядьком Фукуямою, мабуть, однієї команди. До того ж ти збрехав Такенаці, але видно, як сильно ти його поважаєш. Я думаю...
— Вэньюю, ти можеш договорити й не зупинятися?! — Ое Такуя раптом зрозумів, що міркування цього малюка вкрай цікаві.
— Я думаю, ви готуєтеся до тієї події, про яку казав Такенака, і хочете втрутитися в її хід. Можливо, вам бракує людей, або ж потрібен хтось на зразок дядька Мори, щоб допоміг. Але коли ви знайшли дядька Мори, він був не сам. Звісно ж, задля безпеки вашого плану довелося прибрати фактори, які могли б усе зіпсувати.
Проте ви розвели нас нарізно про всяк випадок — просто не хотіли, щоб ми тинялися де попало й натворили лиха, адже діти бувають доволі небезпечними. Якби в незрозумілій ситуації з нами щось сталося, ви могли б втратити шанс залучити дядька Мори до допомоги у своєму плані! Я маю рацію, братику Такуя?
— Дуже гарно сказано. Схоже, діти біля Мори Когоро й справді непогані. До речі, Вэньюю, ти не хочеш допомогти мені й Фукуямі? — запитав Ое Такуя, все ще сидячи на землі.
— Допомогти-то можна, але в мене є умови. Усе залежить від того, чи погодиться братик Такуя! — зовсім невимушено відповів Вэньюй.
— Якби ти не був дитиною з оточення детектива Мори, я б серйозно засумнівався, чи твій вік відповідає тому, що я бачу, — захоплено вимовив Такуя. — Ну добре, викладай свої умови.
— Перше: ти відведеш мене до дядька Мори та інших друзів; друге: ти розповідеш мені про свій план; третє: ти розкажеш, що це за подія тут відбуватиметься; а четверте... поки що придержу при собі! — на обличчі Вэньюя сяяла широка відкрита усмішка.
— Гм~ Оце складно. За інших я ручатися не можу — навряд чи зможу вмовити їх усіх. До пана Мори я тебе приведу, але от щодо інших малюків — не гарантую, що їм пощастило так само, як тобі. План — зможете вислухати разом, коли зустрінемось із детективом Морою. А от про те, яка саме подія відбудеться, я тобі казати не буду! Що ж до твого четвертого пункту — хай поки залишається при тобі! — Ое Такуя по черзі схвалив і відкинув умови Вэньюя.
— Добре! Я згоден! — Вэньюй погодився, навіть не задумуючись, чим напрочуд сильно здивував Ое Такую. — Я думав, ти відмовишся або почнеш сперечатися щодо умов...
«Хе-хе, якщо ти мені не розповіси, хіба я сам не зможу все вивідати? Якщо все так, як каже Такуя, мабуть, у мене з'явиться шанс побачити Кудо, а з ним розслідувати все стане ще простіше!» Вэньюй подивився на приголомшеного Ое Такую, змахнув рукою й спитав:
— Ну то коли нам уже вирушати до дядька Мори?
Ое Такуя подивився на нього й сказав:
— Відтепер я — твій старший брат, а ти — мій далекий родич, і запам'ятай: ніяких дядечків!
Вэньюй байдуже кивнув і відповів:
— Але якщо ти ображатимеш мене, я знову назву тебе дядечком... а ні, дідусем!
Ое Такуя безпорадно кивнув — схоже, він остаточно зв'язався не з тим малим.
— Тоді рушаємо! — скомандував він.
Вэньюй поцікавився:
— Братику Такуя, а якщо раптом звідки не візьмись з'явиться стільки родичів, це не викличе підозр?
Ое Такуя відповів:
— Про це не переживай. На кожний захід багатьох просять брати із собою дітей. Вони бувають і старшими, і зовсім маленькими!
Вэньюй кивнув:
— Отже, так? Скажи, а головні дійові особи цього заходу — діти?
Ое Такуя глянув на нього й кивнув:
— Вэньюю, у твоєму віці в цьому заході вже не беруть участі, проте від кожного тут вимагають привести із собою дитину-родича, або ж їхні власні діти долучаються до дійства.
Вэньюй задумався: «Захід, де головними дійовими особами є діти... Невже якась жертовність? Виходить, ті діти, що беруть участь...»

Комментарии

Загрузка...