— Брате, ну що скажеш, у твоєї зазноби неприємності.
Дівчина з дитячим обличчям тримала в руках маленький кишеньковий бінокль і по-старечому потерла підборіддя.
Хоча все чудово було видно і незбройним оком, вона навіщось користувалася біноклем, пафосно пояснюючи це тим, що у цьому душа.
Тож вона бавилася своєю «душою», проте більшу частину часу чомусь косила поглядом на обличчя Ся Лань, час від часу випльовуючи якісь слівця, яких Чи Вэньхань не розумів, зате відчував у них чималу небезпеку.
— Почекаємо ще трохи. Потрібно поважати думку Інсюэ, сама знаєш, наскільки важливим є для нас це першочергове завдання. Поки не отримаємо точного сигналу або не побачимо явної загрози, не будемо робити різких рухів.
На цю благопристойну стандартну відповідь Чи Роюй лише зневажливо хмикнула.
Якщо Чи Вэньхань завжди був зразком дитини маминої подруги, вродженим відмінником, то вона точно була повною протилежністю.
— Брате, саме через такий підхід ти й досі не можеш завоювати сестричку Інсюэ. У наш час від шляхетності жодної користі, треба діяти активно, розумієш?
— Подивися на інших, невже ти не боїшся, що сестричка Інсюэ раптом збагне що до чого і її хтось заб'є?
— Така чудова нагода! Ти не тільки не чекаєш, щоб врятувати красуню, так ще й твоя улюблена сестричка втрачає шанс врятувати красеня.
Щйно вона договорила, як їй клацнули по лобі, після чого вона зобразила образливу міну й сердито витріщилася на брата.
Втім, цей вираз обличчя був ретельно відпрацьований перед дзеркалом: у широко розплющених мигдалеподібних очах проступала якраз потрібна крапелька кривди, через що вона виглядала просто жалісливо.
Серце Чи Вэньханя на мить пом'якшало, але щойно він згадав про сутність цієї маленької відьмочки, це відчуття одразу ж зникло, і він суворо дорікнув:
— Що ти там верзеш?! Сиди тихо і виконуй завдання. Ми — остання страхівка Інсюэ, вона довірилася нам, тому й влаштувала тут.
Хоч як Чи Вэньхань балував сестру, у принципових питаннях він розбирався чітко.
— І краще кинь свою дурну звичку судити про людей за зовнішністю. Коли це в нашій родині тебе вчили оцінювати людей по обличчю? Якщо дивитися тільки на те, гарний він чи ні, то коли трапиться біда, я тебе не врятую.
— Гм! Старий зануда, підлабузники довго не живуть.
Чи Роюй прокляла його про себе і знову підняла свою «душу» для спостереження, хоча головна її увага, звісно ж, зосереджувалася на обличчі Ся Лань.
Хоч би як двоє таємних глядачів сиділи на горі та спостерігали за сутичкою тигрів у долині, Ся Лань у будь-якому разі довелося б хоч якось розрулювати ситуацію.
Якби цей сценарій розіграла старшокурсниця з офіційними зв'язками, йому довелося б уникати цього за будь-яку ціну, але якщо напролом перне той, із ким у нього давні рахунки — тоді вже вибачайте.
— Сюн Чанчжэ?
Ся Лань глянув на кремезного ватажка з точеним обличчям і відчув неприємний присмак у роті.
Його привабливе обличчя, як зазвичай, вивергало потоки лайна:
— Сучий сину Ся Лань, не бачилися кілька днів, а ти вже до когось підлизуєшся?
З цими словами Сюн Чанчжэ люто зиркнув на Ся Лань, а потім затримав погляд на Ні Інсюэ. На диво, відвертої грубості в його погляді не було, проте це означало лише те, що плани цієї шпани стали куди небезпечнішими.
Він належав до тих собак, які кусають без попереднього гавкоту: перш ніж виявити ворожість, він ніколи зайвий раз не оголює ікла, але щойно з'явиться шанс вчепитися тобі в горлянку, він одразу ж кинувся б і почав роздирати плоть шматок за шматком.
Втім, його «друзі» виявилися набагато простішими: на їхніх обличчях відбивалися ниці бажання, вони впилися очима в Ні Інсюэ і вже горіли нетерпінням — навіть дивитися не треба було, щоб здогадатися, що в них на думці.
Ні Інсюэ, схоже, почувалася вкрай незручно під цими поглядами. Вона притулилася ближче до Ся Лань і знову взяла його під руку, через що той лише закотив очі.
З її навичками рукопашного бою, та ще й з двома прихованими помічниками за спиною, невже вона боялася б гурту хуліганів? Тим паче, що він сам вирішив не тікати.
Ця старшокурсниця досі не виявляла жодних емоцій, і він досі не розумів її справжньої мети. Невже вона просто скористалася цією нагодою, щоб перевірити, чи володіє Ся Лань фізичними даними, що перевищують можливості звичайної людини?
Але що з того?
Ґрунтуючись на багаторічному досвіді роботи в Детективному агентстві Юлань, він завжди поділяв злочини на два важливі етапи: підозру та докази.
Якщо поміркувати зворотно: тепер його, як підозрюваного, вже підозрюють, тож годі й думати про такі дурниці, як спроби зняти з себе підозри — у 99% випадків це безглуздо, бо підозра має властивість повторюватися й поглиблюватися в процесі обговорення. Поки ситуація не остабілізується, єдине, що зараз потрібно робити — не дати супротивникові отримати суттєві, вирішальні докази, а вже потім ставити крапку в усьому.
Тому, навіть якби бойова міць Ся Лань зашкалювала, допоки він не демонструє стан Мортализації, посилення підозр не має жодного значення.
Для нього існувало лише два вирішальні докази: перший — Капсула Судьбы та Мортализация;
другий — час виходу з квартири та час початку різанини в Аньшицзю. Цей момент був найхиткішим, але без першого пункту ніхто й не подумає, що маніяка-вбивцю вничів саме Ся Лань — увесь цей тягар провини впаде на плечі самого садиста.
Якщо тільки... не з'явиться якийсь геній, що плюватиме на всі правила.
Ся Лань не знав, чи існує такий геній насправді, але якщо припустити, що так, то пошук оптимального вирішення ставав нагальним. Можливо, доведеться навіть використати Сюн Чанчжэ, якому все одно недовго залишилося? До того ж є ще Плутон — і прибиральник, і цап-відбувайло в одній особі.
У ту ж мить Ся Лань обдумав безліч речей і вже склав у голові план.
Сцена, свідки, головні герої, ляльковод...
Усі елементи, якими можна було скористатися, ледве згодом склалися у потрібну йому конструкцію, тож він обдарував Сюн Чанчжэ багатозначною усмішкою.
— Старшокурснице, коли ви такі ініціативні, молодшому курсанту доводиться непереносимо важко. Як то кажуть, добрий кінь не повертається до старого стовпа; я й так уже заслужив репутацію залицяльника, а тепер доведеться ще й побувати героєм. Про примирення я вже не прошу, але чи не могли б ви подарувати мені поцілунок? Інакше вийде, що я надто багато втратив.
Зрозуміло, від таких дратівливих слів не доводилося чекати нічого доброго — вони не сподобалися б жожній зі сторін.
Особливо на думку Сюн Чанчжэ, це виглядало так, ніби його з двома братанами взагалі ні в гріш не ставлять, а ця легковажна посмішка дратувала неймовірно.
Він перерв односторонню розмову Ся Лань, сплюнув на землю і жорстоко посміхнувся:
— Зачекай, скоро випросиш свій поцілунок у моєї кийки! А що стосується цієї старшокурсниці... якщо вона наважилася задивлятися на такого мізерного покидька, як Ся Лань, то не дивно, що й ми з братами церемонитися не станем.
Ся Лань, звісно ж, глузливо відповів:
— І як саме ви збираєтеся не церемонитися? До речі, бігати я вмію непогано.
— Ах ти ж блядь, умієш бігати, кажеш?
На гарному обличчі Сюн Чанчжэ проступила лють, щелепи заходили ходором, але голос навпаки знизився, набувши жалісливого тону:
— Брате Му, брате Юй, цей пацан надто зухвалий, травма на моїй голові — теж його рук справа, ви повинні мені допомогти.
Той, кого назвали братом Му, зробив крок уперед. Його кремезна постать випромінювала впевненість та зарозумілість:
— Не хвилюйся, ми з братами стоїмо один за одного, образити тебе — значить образити мене. Чекай, братик допоможе тобі провчити його, щойно тут усе закінчиться.
Чоловік на прізвисько Брат Юй кинув недопалок на землю і теж ступив уперед, але Брат Му його зупинив.
— Щоб розправитися з таким хлищем, мені вистачить і одного. А-Юй, постривай осторонь.
Той видихнув клубок диму, закинув голову і відкинув із чола косу чубок. Очі, в яких важко було розрізнити — сильні синяки чи густі тіні для повік, — окинули Ся Лань поглядом, після чого він кивнув і пробурмотів:
— Давай швидше.
— Хіба ти мені не довіряєш, коли я беруся за справу?
Ці двоє явно не належали до Чуньського університету, більше нагадуючи бандитів із тріад.
Втім, для Ся Лань це звучало дещо комічно: якісь вуличні бади та кримінальні розбірки здавалися чимось із того світу, де жило Детективне агентство Юлань, і абсолютно не в'язалися з його спогадами про цивілізоване та сучасне місто.
Він витягнув руку з обіймів Ні Інсюэ, відступив на два кроки назад і посміхнувся:
— Старшокурснице, якщо ви мовчите, я вважатиму це за згоду.
— Згоду? Такий хлищ, а хоробрості позичати не треба!
Брат Му аж захлинувся від сміху. Хіба це не будувалося на припущенні, що його самого вже перемогли? Цей жалюгідний хлищ?
Він рішуче рушив уперед, навіть не дбаючи про захист. Побачивши, що Ся Лань прийняв дещо розслаблену бойову стійку, він відверто глумливо змахнув правою рукою, маючи намір схопити Ся Лань за волосся.
Чесно кажучи, така атака виглядала вкрай жалюгідно — і це попри те, що Ся Лань навіть потрудився стати в стійку.
Можливо, колись цей тип завдяки своїй фізичній перевазі й перемагав багатьох на вулиці, але... занадто розслаблено.
Ся Лань підняв ліву руку і відбив удар, проте суперник і не думав зупинятися, з силою тиснучи вниз, хоча в самому зусиллі бракувало різкості.
Ну, тоді вибачайте. Ся Лань відступив на півкроку назад, перехопив його зап'ястя зворотним хватом і різко крутнув кисть. Пролунав чіткий хрускіт кісток, Брат Му жалісно завив, а його праве плече безсило опустилося під дією власної інерції.
— У такий момент як ти можеш тримати ліву руку вільною?
Брат Му, охоплений болем, не зрозумів його слів. Ся Лань не став надто сильно знущатися з нього — оскільки той зовсім не вмів битися, він просто різко смикнув його на себе, вдарив ногою в живіт і коліном у груди, а коли супротивник зігнувся в три погибелі, схопив за волосся і штовхнув уперед.
Згорбившись, притискаючи лівою рукою тремтячу праву руку, Брат Му відчув, як кілька крапель поту, що виступили від неймовірного болю, скотилися обличчям і впали на гальку. Піднявши голову, він побачив, як цей зарозумілий красень самовпевнено задер підборіддя:
— Схоже, твій ватажок не такий уже й крутий.
Брат Му був готовий збожеволіти!
Навіть не наважуючись подивитися на обличчя двох своїх поплічників, він із лютим риком кинувся вперед. Від переповнюючої його крові в очах усе попливло, і він розкинув руки, намагаючись схопити ворога в обійми.
Але дилетант... завжди залишається дилетантом.
Коли немає абсолютної переваги в довжині рук, прямий удар завжди досягає цілі швидше за дугоподібний.
Тому в той момент, коли його щока деформувалася від удару, він навіть не встиг зрозуміти, що сталося — світ раптом нахилився, а в вухах зазвучав дивний гул.
В очах усіх присутніх Брат Му зараз нагадував п'яницю, який зупинився перед Ся Лань, хитаючись з боку в бік.
— Ей, сюди!
Ся Лань плеснув у долоні й підманив його пальцем.
Отримавши орієнтир, Брат Му, схожий на п'яницю, якимось дивом різко повернув голову в його бік, проте там на нього чекав новий прямий удар.
— Гаразд, що не закриваєш голову руками під час захисту, але навіщо ж отак тупо повертатися обличчям?
Цього разу сили виявилося достатньо: з розбитого носа цього типа, який виглядав удвічі міцнішим за Ся Лань, хлинула кров, і він плазом повалився назад.
У момент падіння, за відсутності судді, що відраховує секунди, пролунало лише самовпевнено-іронічне зауваження Ся Лань:
— Гм, схоже, я все ж таки краще вмію битися.

Комментарии

Загрузка...