Всього за два дні в Седьмом районе сталися дві великі події.
Перша — банда Банда Черепа, яка творила безчинства у Пещеры Девяти Звезд, була повністю винищена якимось таємничим угрупованням. У величезній базі в живих залишилося лише двоє жінок, а навіть її ватажок, Серебряная Рука Фредди, загинув просто у Департамент правопорядка.
Ця подія, центром якої стали Пещеры Девяти Звезд, викликала величезний резонанс. Хтось був спантеличений, хтось шаленів від радості, але не можна було заперечувати одне: половина підземного світу тремтіла від жаху перед таким страшним ударом.
Другою подією стало те, що клас духовного развития Ортодоксальная Секта Великого Дао, на який так довго чекали незліченні люди, нарешті розпочав заняття.
Цинь Цюэ якраз допомагав Малышка чистити зуби й вмиватися, як раптом зателефонував телефон.
— Алло, таксі вже замовлено, я чекаю на вас унизу.
На екрані з'явилося обличчя Тан Цзин, який, як завжди, демонстрував знайомий фальшиво-холодний тон.
— Дядечко Тан уже прийшов?
Почувши голос, Малышка одразу притулила свою маленьку голівку до телефону Цинь Цюэ й вигукнула:
— Ми вже йдемо! Дядечку Тан, зачекайте трішки, добре?
Дивлячись на солодку усмішку Малышка, холодна маска Тан Цзин миттєво розсипалася, і він затремтілим, улесливим голосом сказав:
— Жун-жун, не поспішай, дядечко може чекати скільки завгодно.
«Який же жалюгідний...»
Цинь Цюэ примружився, дивлячись на екрані телефона на Тан Цзин, чиє обличчя перетворилося з «неземного героя» на простого підлабузника — сцена була достойна китайської опери зі зміною масок, — і холодно усміхнувся про себе.
Звісно, сам він був не кращим: любов і балування Жун-жун явно перевершували те, на що був здатен Тан Цзин.
Просто Цинь Цюэ страждав на подвійні стандарти...
Через десять хвилин Цинь Цюэ разом із Малышка сіли в машину.
— Доброго ранку, дядечку Тан.
— І тобі доброго ранку, Жун-жу-ню.
Хоча вони їздили на літалому автомобілі не вперше, коли чотири реактивні двигуни машини виплюнули полум'я і вона повільно злетіла в повітря, Малышка все одно широко розплющила очі й притиснула своє личко до прозорого скла:
— Ого! Татусю! Ми летимо!
Цинь Цюэ м'яко всміхнувся, підняв Малышка на руки, щоб їй було краще видно навколо:
— Нумо, знімай черевички, а то забрудниш людині сидіння.
Вона слухняно підняла ніжки, дозволяючи Цинь Цюэ зняти її маленькі чобітки.
Маленькі ніжки Малышка в білих шкарпетках ступили на сидіння, обидві ручки вхопилися за вікно, і вона зачаровано заглядалася на міські квартали внизу.
Цинь Цюэ підтримав її за талію, щоб через інерцію вона не впала під час різких поворотів автомобіля.
— До Даосская школа Тай-И, — сказав Тан Цзин водієві, коли машина вийшла на рівний швидкісний шар.
Водій здивовано перепитав:
— Куди? Що це за місце таке?
— Даосская школа Тай-И? Я ніколи про таке не чув.
Тан Цзин глянув на повідомлення у телефоні, переконавшись, що в інструкції чітко вказано пункт призначення: Даосская школа Тай-И.
Лише після цього таксист із сумнівом ввів цю назву в онлайн-карту.
— 231-а вулиця Арасака... Дивно, ще вчора цього місця тут не було?
Бубонячи собі під ніс, водій розвернув машину і поїхав у потрібному напрямку.
— Старий Цинь, віднині чекайте, що я вас захищатиму!
Тан Цзин повернувся і з усмішкою кинув на адресу Цинь Цюэ, що сидів на задньому сидінні.
Цинь Цюэ примружившись поглянув на нього і нічого не відповів.
Сьогодні Тан Цзин був одягнений напрочуд свіжо: жодних криваво-червоних стрічок на зап'ястях, жодних білих сорочок із дивними магічними знаками.
Він накинув двобортне темне пальто, його чорне блискуче волосся було зачесане назад, а красиве обличчя виглядало чистим і світлим — достатньо, аби звести з розуму тисячі дівчат.
Однак Цинь Цюэ чудово знав, яка саме дурна романтична фантазія ховається за цим кінематографічним обличчям.
Побачивши, що Цинь Цюэ ніяк не реагує, а Малышка зайнята спогляданням краєвидів за вікном, Тан Цзин відчув себе дещо не в своїй тарілці.
«Я чув, що в перший день навчання потрібен тест, але я вже до цього готовий».
Уткнувшись у свої думки, він торкнувся нового кулона, що висів у нього на шиї, заплющив очі й почав «медитувати».
«Злий темний божество темряви, позич мені свою силу...»
Цинь Цюэ, звісно ж, бачив усі його дитячі витівки, але коли він розгледів форму кулона на шиї Тан Цзин, то просто замовк.
Це був не якийсь звичний традиційний кулон на кшталт «перевернутого хреста» чи «Будди», а чорна трапецієподібна штука.
Чим довше він дивився... тим більше це нагадувало кнопку «Enter» зі звичайної комп'ютерної клавіатури!
«Хе-хе, ворожка з Пещеры Девяти Звезд казала, що цей кулон передасть мені силу темряви, і здається, я справді відчуваю ледь помітний відгомін... Варто було витратити стільки грошей на покупку!»
Тан Цзин повільно погладжував кінчиками пальців цю чорну клавішу, смутно відчуваючи, як у його тіло вливається ледь тепла хвиля, а куточки його рота самі собою поповзли вгору.
«День, коли я піднімуся до небес і стану драконом, настане вже сьогодні!»
Цинь Цюэ в цей момент подумав про себе:
«Чому цей дурень повісив собі на шию клавішу з прокляттям злої душі? Та ще й виглядає таким зачарованим?»
«Він що, жити втомився?»
Не встиг він додумати, як пальці Цинь Цюэ ледь помітно ворухнулися в повітрі...
Тан Цзин якраз насолоджувався своїми солодкими мріями, як раптом почувся сухий звук «хрусь»...
У нього всередині все обірвалося. Опустивши голову, він побачив, що його «темний кулон», куплений за десять тисяч федеральних кредитів, тріснув навпіл.
— Нані?!
— Моя сила темряви!
Його жалісний стогін налякав водія неподалік, повітряне таксі на кілька секунд здригнулося і збилося з курсу.
— Шановний пасажире, будь ласка, не кричте голосно.
Облитий холодним потом таксист безцеремонно кинув на Тан Цзин лютий погляд.
Розбитий горем Тан Цзин міг лише жалюгідно і покірливо вибачатися.
— Татусю, а що сталося з дядечком Таном? — з цікавістю запитала Малышка.
— Еге ж, мабуть, судомою звело, — недбало відповів Цинь Цюэ, вказуючи пальцем за вікно.
— Жун-юн, дивись, що це там?
Малышка повернула голову і побачила, що десь далеко над містом величко вивищується якась «гора», окутана густим туманом. Малышка натужно розплющила очі, але так і не змогла розгледіти її справжній вигляд.
Коли таксі підлетіло ближче, вона нарешті розгледіла... що це насправді був «острів», який висів просто посеред неба!
«Основою» цього острівця була велетенська кам'яна плита діаметром у кілька десятків кілометрів, вигравірувана незліченними архаїчними й урочистими написами, від яких віяло неймовірно величезною духовною енергією.
А на тій кам'яній платформі густим лісом стояли будівлі, звивалися річки, ба навіть на самому центрі дивувала своєю величчю головна гірська вершина.
— Ого! Яка величезна!
Малышка здивовано роззявила рота, обвила рученятами шию Цинь Цюэ і почала тикати пальчиком на ті будівлі та гори, що плавали в повітрі:
— Татусю, дивись! Скільки тут будинків, і навіть гори, вони всі плавають у небі!
— І справді цікаво.
Цинь Цюэ пестливо погладив Малышка по голові, а в його погляді, кинутому на цей «літаючий острів», з'явився грайливий відблиск.
«Це, мабуть, і є всі скарби Ортодоксальная Секта Великого Дао. Яку ж шалену спокусу запропонувала Корпорация Синлун, раз ця шляхетна православна сектакперевезла сюди весь свій рід?»
Півільно пролетівши ще трохи, таксі наблизилося до цього «літаючого острова». На землі виднілося безліч вивісок для зустрічі гостей, і Цинь Цюэ, тримаючи Малышка на руках, вийшов із таксі.

Комментарии

Загрузка...