Е Цилі перестала крутити в руках віяло, підвела очі й байдуже подивилася на Е Цзина, що сидів навпроти. На її вустах з’явилася глузлива посмішка:
— Брате, ти настільки мені не довіряєш?
— Справа не в цьому. Я дозволив тобі займатися ядом гу, але про решту справ, що шкодять людям, ти повинна доповідати мені чесно, щоб я міг тобі допомогти.
Вона відклала віяло, підняла праву руку і розтерла перенісся:
— Не хвилюйся, я робитиму лише те, що необхідно. У справи, які мене не стосуються, я не втручаюся. Але... Е Юйчжу має бути знищена. — У її погляді промайнула жорстокість.
Е Цзин з легкою посмішкою підняв чашку, злегка подув на чай і зробив маленький ковток:
— Тільки не дай себе викрити. Що з джерелом яду в селі Ціншуй? Ти вже щось придумала?
Вона накрутила пасмо темного волосся на палець і, перебираючи його з байдужим виглядом, відповіла:
— Звісно. Інакше навіщо б мені знадобився цей титул першої красуні Павільйону Охвата Луны? — Вона ледь помітно посміхнулася кутиками губ.
Е Цзин схилив голову, тихо засміявся і підвівся, збираючись іти:
— Якщо щось знадобиться — передай записку.
— Зачекай, є одна справа. — Е Цилі зупинила брата, який уже тягнувся до дверей, і жестом покликала його ближче. Коли він підійшов, вона прошепотіла йому кілька слів на вухо. — Брате, село Цинъюнь залишаю на тебе.
Е Цзин коротко відповів: «Зрозумів», — востаннє лагідно глянув на сестру, відчинив двері й вийшов.
Проводжаючи його поглядом, Е Цилі миттєво змінила вираз обличчя на холодний і суворо кинула:
— Увійти!
Тієї ж миті в кімнату ввійшли двоє чоловіків у чорному. Склавши руки в поклоні, вони шанобливо схилили голови:
— Пані, які будуть ваші вказівки?
— Завтра вранці від імені пані Цилі відкрийте на кожній вулиці пункти допомоги постраждалим. Приготуйте кашу, парові булочки та чай. Усі жителі села Циншуй повинні отримати їжу. — Віддавши розпорядження, вона махнула рукою, відпускаючи їх, і залишилася наодинці, замислено лежачи на кушетці.
Водопостачання в селі Циншуй було пошкоджене, через що не вдалося провести масове отруєння в селах Цінчен і Циншуй. Вона заплющила очі й, охоплена тривожними думками, поступово заснула.
Тим часом вулиці навколо Павільйону Охвата Луны спорожніли. Карета, що виїхала із заднього двору, попрямувала до Залу Девяти Чиновников, розташованого за два квартали звідси. Слуги, які супроводжували Се Шэна і Се Дуна, з великими труднощами доправили їх до головного входу. Зал Девяти Чиновников у селі Циншуй був меншим за той, що в селі Цинфэн, але біля входу так само височіли дві кам’яні левині статуї.
Увійшовши в Зал, треба було пройти довгим коридором ліворуч до самого кінця і повернути праворуч — за дверима знаходилося приміщення для відпочинку. Побачивши, що вони повернулися, Се Лин стурбовано підбіг до них:
— Пане, особу загиблої встановлено.
Се Шэн і Е Юйчжу перезирнулися. Він перевів погляд на Се Дуна, який усе ще був розлючений, і наказав Се Линю:
— Відведи його, нехай переодягнеться, прийде до тями, а потім веди до Се Цзин.
— Слухаюсь, пане!
Се Дун пішов за Се Цзин у правий бік Залу, а Е Юйчжу та Се Шэн залишилися на місці. Вона зітхнула і обережно запитала:
— Загибла — це і є та сама пані Цилі, про яку ти казав?
Се Шэн ледь помітно кивнув.
Е Юйчжу продовжила:
— Ось чому ти пішов у Павільйон Охвата Луны, щоб знайти його.
Се Шэн не став заперечувати. Отримавши відповідь, вона подивилася в бік, куди пішов Се Дун, і в її очах промайнуло співчуття.
— Ходімо, — сказав Се Шэн, глянувши на дівчину, що поринула в роздуми.
Е Юйчжу кивнула і пішла вузькою стежкою ліворуч. Вони пройшли повз невеликий ставок, усіяний лотосами, де росли верби. У цю пору року їхнє листя, схоже на ножиці, виглядало особливо витончено, погойдуючись на вітрі. Незабаром верби залишилися позаду, і за довгим коридором показався непомітний будинок із синьої цегли.
Біля входу стояли двоє вартових у чорній формі. Двері були відчинені, і здалеку було видно постать, яка щось записувала.
— Пане, — Се Цзин, чиє обличчя було закрите білою пов’язкою, помітивши їх, відклала роботу.
Се Шэн махнув рукою, дозволяючи їй продовжувати. Остаточне підтвердження мав дати Се Дун. За мить той увійшов усередину, розмахуючи рукавами й виглядаючи цілком байдужим.
Се Шэн звернувся до Се Цзин:
— Розкажи, що тобі вдалося з’ясувати.
— Слухаюсь, пане. — Се Цзин підійшла до тіла жінки й тремтячими руками відкинула солом’яну циновку. Перш ніж почати, вона багатозначно похитала головою, дивлячись на Се Дуна.
Се Дун не зрозумів знаку і продовжував дивитися на все з виразом мертвої риби на обличчі, ніби слова Се Шэна в Павільйоні Охвата Луны зовсім не зачепили його.
Зібравшись із силами, Се Цзин почала:
— Загиблій вісімнадцять років. Тіло вкрите трупними плямами, поверхня роздута, колір шкіри чорний, очні яблука випнуті, губи потовщені, кінчик язика висунутий, живіт роздутий. За попередніми даними, смерть настала в середині цього місяця. На шиї видно ледь помітні червоні сліди, а на потилиці та лобі — сліди від ударів. Безпосередня причина смерті — удар по потилиці. Також... під лівим вухом у неї є виражена чорна родимка.
Почувши про родимку, Се Дун здригнувся. Він підозріло перевів погляд на Се Цзин і Се Шэна, помітивши, що їхні очі виглядають дивно. Він гірко посміхнувся і спробував видати це за жарт:
— Се Шэн, я вже не злюся на тебе за той жарт у Павільйоні, більше не треба так розігрувати.
Се Цзин, засмучена, зробила крок уперед, намагаючись підвести його, щоб він востаннє подивився на Цилі. Але Се Дун відступив назад:
— Я згадав про справу, мені час іти. — Він почав задкувати, перечепився і впав на підлогу.
— Брате! — Се Цзин кинулася до нього, намагаючись підняти.
Се Дун м’яко відштовхнув її, на його обличчі з’явилася болісна посмішка:
— Цилі ж у Павільйоні Охвата Луны, як вона може... Як вона може бути мертвою? — Він вказав на тіло, безперервно хитаючи головою. — А-Цзин, скажи братові, ви ж усі мене обманюєте, правда? — Він почав голосно сміятися, хоча очі його вже почервоніли.
Спираючись на двері, він спробував встати, але знову впав. Се Шэн підійшов до нього, присів навпочіпки, щоб бути з ним на одному рівні, і з болем у голосі сказав:
— Прощавайся з нею, востаннє.
— Відійди! — Се Дун з силою штовхнув Се Шэна, сльози градом покотилися по його обличчю. — Вона не Цилі! Ти хочеш сказати, що вона — це вона, лише через якусь родимку? Се Шэн, ти з глузду з’їхав?
Се Дун накинувся на Се Шэна, завдаючи несамовитих ударів.
— Брате, заспокойся! — Се Цзин намагалася їх розборонити.
Се Шэн заблокував кулак і крикнув Се Линю:
— Чого стоїш? Тягни його!
Се Лин підбіг до них і міцно обхопив Се Дуна:
— Се Дун, прийди до тями!
Коли його відтягли, Е Юйчжу дістала хустку, підійшла до нього і витерла кров з його кутика рота. Вона розлютилася, підвелася і, підійшовши до Се Дуна, з розмаху дала йому ляпаса:
— Ти можеш бодай раз вислухати їх до кінця? Ми привели тебе сюди не для того, щоб ти влаштовував істерики й бився! Хочеш божеволіти — йди на вулицю, не ганьбися тут! — Вона кинула погляд на Се Лина, наказуючи тримати його міцніше. — А тепер іди і подивись, чи це справді Цилі! Якщо ні — це найкраще, на що ми сподіваємося. А якщо так — ми маємо знайти того, хто її вбив.
Се Лин штовхнув Се Дуна під коліна, змушуючи його стати навколішки перед тілом. Се Дун повільно підвів голову, розглядаючи кожну рису загиблої. Коли він побачив чорну родимку, то зрозумів: це Цилі. Поруч із родимкою був шрам, який він сам випадково залишив їй у дитинстві, коли вони гралися.
Він з болем заплющив очі, сльози падали на кам’яну підлогу. Се Дун прохрипів:
— Особу підтверджено. Це Лінь Ци Лі.

Комментарии

Загрузка...