Нікчемний малий, не смій буянити! Ану виходь і смійся у вічі, якщо твій старий Дин Юань наважиться зі мною битися! — голосніше за всіх вигукнув запальний Ху Чжэнь. Побачивши, що якийсь невідомий юний воєвода на ім'я Люй Бу наважився кинути виклик його власному панові, він страшенно розлютився і не зміг стриматися.
Втім, він чудово розумів, що Дин Юань ні за що не наважиться вийти проти нього в поєдинок. Випаливши це, він ударив коня батогом, замахнувся довгим списом і кинувся просто на Люй Бу, сподіваючись зрубати голову цьому зухвальцю іславно покрасуватися перед Дун Чжо. Він і гадки не мав, що в цей самий момент Дун Чжо, який досі мовчав, ледь помітно смикнув куточком очниці.
Помітивши, що бойова міць Люй Бу становить цілих сто двадцять очок, Дун Чжо не утримався від гіркого зітхання: — Ох же й клопітний хлопчисько! Хоч він і вирішив битися з Дин Юанем, спочатку Дун Чжо планував узяти ворога натовпом, а не змушувати підлеглих сходитися з Люй Бу один на один. Але тепер цей нерозумний Ху Чжэнь сам чומץно погнав уперед! Будучи господарем Ху Чжэня, хіба міг він не витягнути його з халепи, хоча б з огляду на його вірну службу?
— Зухвалий розбійнику, приймай мій удар! — Ху Чжэнь пришпорив розкішного коня і помчав на Люй Бу, занісши клинок над його головою. Проте все сталося зовсім не так, як він мріяв: Люй Бу з легкістю відбив його удар своїм алебардою з місячним серпом.
— Га! Жалюгідний нікчема! — зневажливо кинув Люй Бу могутнім голосом і різко змахнув обома руками, спрямовуючи місяцеподібне лезо алебарди прямо в обличчя Ху Чжэню.
«Та він же майстер найвищого рівня!» — у ту ж мить, коли Люй Бу відбив його атаку, Ху Чжэнь зрозумів, що абсолютні сили не рівні. До того ж, він налітав на супротивника на повному скаку, вклавши в удар усю міць коня, тоді як Люй Бу стояв на місці й відбив напад граючи.
Його охопив жах, а руки від шаленого поштовху ворожої сили оніміли й почали слухатися дещо загальмовано. І все ж багаторічний досвід кривавих битв урятував Ху Чжэня — на кшталт інстинкту, він усе ж зумів сяк-так парирувати черговий випад. Однак він ніяк не очікував, що це була ще не справжня смертельна атака Люй Бу. Раптом змінивши рух від рубаючого до колючого, Люй Бу з неймовірною швидкістю проткнув списом простір просто біля самого серця суперника.
Без сумніву, якби цей удар досяг мети, Ху Чжэню не минути б загибелі. Але в цю критичну мить Люй Бу раптом різко нахилився вперед, через що вістря збилося з прицілу і лише легко поранило супротивникові ліву руку.
Поранений Ху Чжэнь уже не став розбиратися, чому Люй Бу раптом збавив обертів, а миттєво розвернув коня і щодуху пустився навтіки — якщо б він забарився ще хоч на мить, його б живого тут і закопали.
Виявилося, що просто в ту мить, коли Люй Бу вже збирався проткнути Ху Чжэня наскрізь, з табору Дун Чжо вилетіла гостра стріла. Націлена зрадницька стріла була напоєна особливою духовною енергією Дун Чжо. Хоча вона й не влучила в Люй Бу, але безперечно врятувала життя Ху Чжэню, а водночас і добряче розлютила самого Люй Бу.
— Твій дідусь Ху Сюн уже тут! — скорившись знаку Дун Чжо і врятувавши життя побратиму, Ху Сюн не виявив ані найменшого страху. Він ударив коня і з виставленим списом полетів на Люй Бу. Ху Сюн був молодий, гарячий і ніколи ні в гріш не ставив таких воєвод, як Ху Чжэнь. Хоча майстерність Люй Бу його й вразила, він без вагань і з повною сміливістю кинувся в бій.
— От же сімейка... — Дун Чжо безпорадно покачав головою. Чому серед його людей стільки гарячих голів? Невже їм так не терпиться вирушити на той світ? Проте, хоч як там було, Дун Чжо чудово усвідомлював: якщо йдеться про битву один на один, у його війську просто не знайдуться рівні Люй Бу, та й проти Чжан Ляо навряд чи хтось вистоїть. Тож йому не залишалося нічого іншого, як з гіркотою махнути рукою.
І тоді понад десять тисяч вершників армії Силян рушили слідом за Ху Сюном.
Раз не вдається перемогти в індивідуальних поєдинках, зійдемося у відкритому бою! Треба подивитися, чия кіннота міцніша — залізна кіннота Силяна чи люті вершники Бинчжоу!
— Гаразд, уперед! — побачивши такий маневр Дун Чжо, Дин Юань теж широко змахнув рукою. Підлеглі йому біньчжоуські вершники миттєво кинулися назустріч ворогу. Але вже за мить його обличчя позеленіло, оскільки кіннота супротивника прямо під час атаки раптом випустила густу хмару стріл.
Якщо на полі бою найбільший жах навіває важка кіннота, то найогиднішим родом військ заслужено вважаються кінні лучники. Важка кіннота у вік холодної зброї слугувала справжніми танками поля бою, не знаючи поразок у польових проривах.
Порівняно з ними, кінні лучники значно поступалися в лобових атаках, але їхня тактика раптом з'являтися і зникати, здійснюючи нескінченні набіги, дратувала найбільше. Свого часу Темучжин збудував свою імперію саме завдяки невтомним нальотам кінних лучників.
Звісно, бійці Дун Чжо не були класичними кінними лучниками в повному розумінні цього слова, але немає сумнівів, що цей град стріл завдав чималих втрат і чималої плутанини військам Дин Юаня, які втратили ініціативу. До того ж навички кінного бою в армії Дун Чжо явно перевершували біньчжоуські, тож щойно дві маси залізних вершників зіткнулися, перевага на загальному тлі опинилася на боці людей Дун Чжо — за єдиним винятком: на ділянці, де бився Люй Бу.
Хоча Люй Бу не був головнокомандувачем і не міг докорінно переламати хід дій усієї армії Дин Юаня, він володів найкращою у світі кінною тактикою і був неперевершеним воїном. Навіть маючи за спиною всього кілька сотень людей під своїм проводом, він прорізав ворожі лави, наче гострий ніж, особливо після того, як поранив Ху Сюна, що примчав туди за славою. У розпал бою Люй Бу справляв враження абсолютно непереможного бога війни.
— Воістину неперевершений перший воїн та кінний велетень епохи Троєцарства! — похвалив про себе Дун Чжо, одночасно міцно дивуючись живучості Ху Сюна. Адже під час їхньої сутички з Люй Бу минуло ледь три удари серця, як Ху Сюн уже отримав поранення — якби не самовіддана допомога вірних солдатів особистої охорони, він би точно наклав головою на цьому полі.
— Бийте в гонги, відступ! — помітивши, що під впливом Люй Бу і Чжан Ляо ситуація на полі бою почала схилятися на користь армії Дин Юаня, Дун Чжо, який уже давно все прорахував, холодно віддав накази про відступ.
Хоча в цьому зіткненні він програв, у найгіршому разі це була лише розвідувальна сутичка. Ані його власні елітні бійці Загону Вправних Ведмедів, ні найкращі біньчжоуські вовки Дин Юаня ще навіть не вступали в бій, тож подібна дрібна поразка нічого не важила. Ба більше, справжні війни не виграються за допомогою ось таких хаотичних сутичок. Тож поки що він дозволить Дин Юаню радіти — все одно його голова незабаром змінить місцеперебування.
За прикриттям елітних піхотинців Дун Чжо, ар'єргардні кінні з'єднання відступали напрочуд гладко. Хоча зрештою вони втратили три-чотири тисячі воїнів, армія Дин Юаня понесла не менші втрати. Тому битву хоч і було завершено невеликим відступом Дун Чжо, насправді її можна було назвати нічиєю! Звісно, оскільки двоє видатних командирів дістали поранення, а армія відступила першою, моральний дух підлеглих Дун Чжо неминуче впав.
— Люй Бу надто лютий і могутній! Що ж нам робити? — повернувшись до міста, Дун Чжо вдавано-тривожним голосом поставив запитання, маючи в серці давно заготовлений план.
Щойно його слова стихли, як воєначальник тилової варти Лі Су, на якого Дун Чжо покладав чималі надії, негайно виступив уперед і голосно сказав: — Не хвилюйтеся, пану. Ми з Люй Бу земляки, і я добре знаю його: він хоробрий, але позбавлений стратегічного розуму, сліпий до всього, крім власних інтересів. Дозвольте мені моїм красномовством переконати його скласти зброю і здатися без бою!

Комментарии

Загрузка...